Роман про добру людину

Коли Стецько збагнув, як вiн нешанобливо потрапив в обiйми професора, який, правда, його вже й випустив (та однак, де ж це бачене – налiтати на людей, нiби вiн, Стецько, ущент п'яний, а то ж суща неправда!), йому стало так незручно й прикро до слiз, хоч вiн навiть за чаркою рiдко коли рюмсав, аж iз голови вилетiло, куди вiн взагалi бiг.

– Що з вами? – спитав професор Кава, единий, хто в таборi називав Стецька на ви, i це остаточно притлумило Стецька.

Ще якби професор Кава спитав «куди ви?» Стецько одразу пригадав би, i, назвавши бабу Грициху, побiг би далi, а то професор спiвчутливо, аж серце зайшлося, поцiкавився «що з вами?», i перед очима Стецька з новою силою й наочнiстю, просто дух забило, випливли недавнi пережиття, вiд чого все iнше без слiду щезло.

– Зi мною приключалася пригода, якоi без горiлки не розповiсти! – признався Стецько. – Така страшна, така нелюдська! Били мене й знущалися, ледве я ноги винiс!

Професор Кава якось по-новому, проте так само, а, може, навiть ще спiвчутливiше зупинив погляд на Стецьковi, – аж Стецько вiдчув себе невiдомо в чому винним перед ним, – i сказав, що вiн запрошуе Стецька до себе на вечерю, якщо той, звiсно, не гребуватиме скромною трапезою, оскiльки вона складатиметься лише з хлiба, оселедцiв i горiлки, – нею надiлили його добрi люди за невеличку не те що послугу, а просто дрiбничку, не варту й згадки, сказано – добрi люди, от чомусь вирiшили обдарувати його, – ймовiрно, кожну людину, яка вiдчувае себе людиною, нестримно тягне робити iншим добро, – а вiн не хотiв образити iх, не прийнявши дарунку, яким вiн тепер, своею чергою, з великою радiстю подiлиться iз Стецьком, якщо той зласкавиться й не вiдхилить погостювати в нього сьогоднi, – це його справдi дуже тiшитиме, бо самому якось надто сумно на душi (а Стецьковi завжди здавалося, нiби професор Кава нiколи не сумуе, бо все вiн завжди сам i осторонь вiд усiх тримався!), крiм того, цiеi ночi йому написалося кiлька вiршiв – гiмнiв про покликання людини й взагалi всього людства, i вiн охоче прочитав би iх Стецьковi, якби той погодився iх вислухати, зробивши йому цим велику честь.