Роман про добру людину

І кому доводилося ненароком почути це диво, той бачив, як Творець прогулювався уздовж Омельковоi пiснi, i всi предмети мiняли своi подоби, i кожному, хто ставав свiдком цього видива, ще довго нило серце вiд радости й болю, i вiн тижнями не знаходив собi мiсця, навiть коли це й траплялися такi незворушнi таборовi волоцюги, яким море по колiна, як тi смiливцi, що колись заповзялися вистежити бабу Грициху, як вона поверталася зi свого соняшника, який рiс пiд вiкном ii барака – едина рослина на весь табiр, бо нiхто нiчого не садив i не плекав, вичiкуючи своеi долi з таборовоi картотеки, як Страшного Суду, i всi дивувалися, звiдки перед вiкнами баби Грицихи красуеться такий дебелий i гарячий соняшник, що аж очi бере, i коли iй пощастило його посадити.

Зрештою, тi, що найбiльше дивувалися, розповiдали навiть, нiби цей соняшник посадила не баба Грициха (бож нiхто не пам'ятав баби без соняшника, а соняшники не виростають за нiч на два метри), а сам Господь Бог, який того вечора, коли всi тремтiли й ховалися вiд репатрiяцiйноi комiсii, яка приiхала хапати й висилати всiх без розбору до Сибiру – на каторгу, на смерть i знущання, – проходив спорожнiлим табором i на згадку про себе залишив цей кусник свiтла, аби люди не втрачали надii, що колись настануть i кращi часи.

Бож соняшник мiстив у собi рай, i тому нiхто не спромiгся його знищити, хоч скiльки в таборi вешталося бешкетникiв i волоцюг. Нi в кого не пiднялася рука стяти соняшника, навiть тодi, коли люди, переляканi й злi, очiкували кiнця свiту, ладнi з розпачу чинити всяке зло.

Однак соняшника нiхто не торкнувся. Тобто не так щоб зовсiм не торкнувся, хоч воно пiзнiше забулося, оскiльки те нiчого не змiнило в його недоторканностi, як п'яний Грицько Нетеса, коли йому сина забили в таборовiй сварцi, схопив сокиру i, кленучи Бога й людей, цiлу нiч рубав соняшника i тiльки себе покалiчив, анi трохи не влузнувши рослини, хоч вiн пiзнiше вiдпекувався вiд свого вчинку, затявшися, що то бабськi теревенi, бо якби йому лежало на думцi строщити соняшник, то вiн його на друзки змолов би, навiть якби баба Грициха сто разiв обвела соняшник чарiвним колом, якого нiхто злий не мав сили перекрочити, а тiльки такi праведники, як Хома Федорович, якого баба в його останню годину взяла в соняшник-рай, i тому вiн помер такою легкою смертю.