Лихі люди

На другому кiнцi стояв тiлько мiсяць, – блiдий, похмурий; мов старий лисий злодюга, вiн тупцювавсь на одному мiсцi, боязко блимаючи своiми темними плямами на сонячне ясне обличчя i дедалi все блiднiв та зникав, мов розтавав вiд гарячого лизання довгих промiнястих язикiв… Вiтер, скотившись з гiр у долини, ховався по темних ярах i щось глухо бубонiв високим скелям та глибоким ровам… І – здавалось – вони дослухались до того таемного гомону: скелi грiзно висовували своi гострi голови, а рови густiше засновували в сизий туман своi поритi боки та чорне слизьке дно… Повiтря було чисте, прозоре.

По йому знай то сюди, то туди лiтали iскорки сонячного свiту: то закручуючись у круги, то вистрибуючи одна поверх одноi, як снiг у завiрюху… А земля? Земля, як хороша молода дiвчина, сором'язливо спускала з свого тiла димчату сорочку ночi i вiдкривала свое пишне лоно. Сонце обливало його рожевим свiтом; цiлувало тисячами своiх гарячих iскорок; грiло-пестило теплом свого промiння… Прокинулось усе. Обiзвалась трава голосами тисячi своiх жильцiв: коникiв, метеликiв, жукiв; окликнулись луки сотнями перепелiв; луги, струшуючи срiбну росу, розлягалися спiвами своiх соловейкiв, голосним кукуванням сивих зозуль, журливим туркотанням горлиць, – тодi як в повiтрi бринiла дзвiнка жайворонкова пiсня… Крикнув бугай у болотi – i замовк; сумно роздався його голосний поклик на всю околицю – i затих. Заревли корови по дворах; закричали гуси на плавах; протягли свое «ку-ку-рi-ку!» горлатi пiвнi… Усе рушилось. Прокинулися i люди; протираючи очi, заговорили… Пiшов iх глухий гомiн вiд краю землi i до краго, з одного боку на другий, стрiнувся з свiтовим клекотом – i все злилося в одну пiсню життя. Все зрадiло, стрiваючи день; i день зрадiв, розцвiтаючи, ясний теплий, погожий.

І мiсто П. зрадiло ясному свiтовi: усе кругом заворушилося. З дальнiх кiнцiв його вулицями потяглися вози, риплячи своiми ярмами.

На возах була всяка всячина, що тiльки родила i носила на собi сира земля: тут було, великою працею добуте, зерно, годованi свинi, кури, качки, гуси; тут була овощ огородня, садова й польова. Все це везлося па базар – кому нужно, збути; що потрiбно – купити. Коло возiв, нарiвнi з волами, пленталися похмурi хазяiни того добра, – в одних сорочках, босi, з пiдсуканими по колiна штанами. Ноги у iх були чорнi, в калу, як i ноги iх скотини.