Лихі люди

Нiчого не кинули: усе взяли – i його повезли з собою…

Другого ранку зачиненi вiконницi у його кватирi давали ознаку на всю улицю, що iх жилець перебрався кудись iнде, – бо з свiтом сонця вони завжди одчинялися… Глуха чутка ходила по базару, що спiймано великого ворога темних людей, котрий виробляв фальшивi грошi.

Темноi ночi переведено його в темний покiй. Аж на третьому ярусi тiеi страшноi схованки, що широким коридором перенизувалась на двi половини, по обидва боки поробленi були невеличкi комiрки.

В одну з них упустили Петра Федоровича. Коли вiдчинилися дверi, то звiдти сирий холод i густi померки вiйнули на освiчений коридор. Як у пiдземну нору, уступив вiн у свою нову кватирю. Принесли свiтло i поставили на невеличкому столику, в одному кутку хати; у другому, коло стiни, примостилася залiзна кровать, з матрацем. Тiлько й добра було на новому господарствi. Коли зачинилися дверi – увесь свiт зачинився вiд його. Серце його мов хто у жменi здавив; поза спиною сипнуло морозом; у душi вiйнуло холодом… Блiдий, вiн ще дужче поблiд i опустив на груди свою важку голову. То не чоловiк стояв, то сама мука понурилася серед хати! Свiт вiд лоевоi свiчки падав на його й обдавав сизосiрим кольором. Легка тiнь непримiтне упала на долiвку, досягаючи головою стiни. Стiии були сiрi. На однiй з них, мов страшна причуда, колихалася закустрана тiнь його голови. Пройшло п'ять хвилин, поки вiн пiдняв ii i померклим поглядом обвiв хату. У стiнi, насупроти дверей, аж коло самоi стелi чорнiло, мов рот якого звiря, вiкно, виставивши замiсть зубiв iржавi штаби залiза, у дверях теж була шибка, замазана, заяложена; з неi лився мутний жовтий свiт.

Обдивившись хату, Петро Федорович пiдiйшов до столика, дмухнув на свiтло… Нiч, темна, непрозора нiч разом устала кругом його. У тiй непрогляднiй темнотi почулося тихе ступання, рип кроватi.

То Петро Федорович зiбрався лягати. Ось i лiг. Укриваючись, черкнувся рукою стiни… щось слизьке та холодне вразило ii. Вiн спрожогом порвав руку, накриваючи другою, щоб одiгрiти. Далi повернувся на спину, зложив на грудях руки, як складають помершому. Очi його були вiдкритi, – тiлько вiн не бачив нiчого кругом себе… Не його слабим очам продивитися ту густу темноту, яка зразу обняла хату!..