Сині етюди

Це було на Далекiм Сходi, коли вона пiшла по дорозi за отрядом. А то була козача помста.

…Я згадав снiговий степ.

…Ішла мжичка.

…Була одна сiра дорога й темнi силуети будiвель.

А втiм, це не диво, що дитину на лiхтарi повiсили: було ще й не таке.

Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

А от маленький подвиг – це без сумнiву. А чий? – Ви подумайте.

…Товариш Жучок № 2, № З, № 4, i не знаю, ще скiльки е.

Товариш Жучок № 1 нема.

Зник «кiт у чоботях» у глухих нетрях республiки.

Зник товариш Жучок.

…Ходить «кiт у чоботях» по бур'янах революцii, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке – ви знаете.

Так: – пiп охрестив Гапка[40 - Глухе слово, а от гаптувати – вишивати золотом або срiблом – це яскраво.].

Ми назвали – товариш Жучок.

А iсторiя назве – «кiт у чоботях».

Кiт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно.

Все.

ЮРКО

На Донеччинi – завод.

Уночi над заводом темно й недосяжно думае небо. Проливаеться на небо золото золотого шлаку – тодi в посьолку сниться…

На нiчнiй змiнi були: Остап, Юрко.

Юрко: гори Юри[41 - Швайцарiя.], юрта, за юртою тайга – холодна, в снiгах: бори, бори, i нема iм краю.

Був Перекоп; а пiсля Перекопу Юрко сказав:

– Або в завод, або за кордон революцiю робити.

Послали в завод.

Уночi над заводом, мабуть, проходять хмари; коли з пiвночi – вiдходять до моря, коли зi сходу – на запорiзький степ.

…Цех. Вийшли. Пiзно.

Мовчазно шумiли машини в таемнiм напруженнi. Зникали постатi за машинами: носили залiзо.

З гасом стояв дух заводськоi ночi – глибокоi, як море бiля японського берега.

Ішли: Юрко, Остап – люди однаковi, люди рiзнi[42 - Проходили днi – холоднi й теплi, близькi, далекi… люди однаковi, люди рiзнi.].

Над посьолком люкс, над заводом нiч. Що думае нiч?

Остап брав великi кроки, Юрко вiдставав. Дивився на саженну постать Остапову…

– …Так, як почнеш шукати правди, то, гляди, i залiзеш у кривду. А чоловiк я темний, хоч i пролетарiат.

Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нiчого не iмiю. Лиш би не в шалапути, не люблю я iх: по-свинячому шукають правди, богородиць наробляють – один розбрат.

…Одчинить дверi Наталка, трiшки заспана, теплий жiночий дух вiд неi. У неi ноги трiшки колесом i, як у молоденькоi дiвчини, зiтхання.

– …Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досi не добрав. Така вже вдача: як вип'ю пляшку, то й за власть совiтiв. Бiльшовикiв подавай – i квит.