Берег любові

Пам'ять у нього – з електронною машиною мiг би змагатись: тримае у головi цiлi поеми Овiдiя й трактати античних авторiв, у день знайомства декламував Іннi великий уривок iз твору стародавнього лiкаря Гiппократа «Про повiтря, воду й мiсцевостi», тепер ось так виразисте переказав послання цiеi Теодори, вiдкарбував твердо, нiде не затнувшись, – справдi сьогоднi тiльки розшифрував чи, може, десь вичитав ранiш? І чому передусiм iй, Іннi, адресував вiн цей текст, це дивне послання з античностi? Вiки та вiки розмежовують вас, а проте чимось тобi все ж торкнула душу ця сповiдь давньоi молодоi жiнки, видно, поетичноi й тонкоi натури: зустрiнься Інна з нею в життi, певне, подружились би… І таки ж зустрiлися – через тисячi лiт! Коли вiн читав, то, дивна рiч, текст набирав у його устах якогось мовби додаткового, значливого змiсту.

Та ще й цей невiдривний погляд. Явно вiн видiлив Інну з-помiж iнших, насамперед iй адресував щемливе Теодорине звiряння… Тiльки чому саме iй, Іннi?

Коли через деякий час археолог уже стояв з нею поруч i, схилившись на мур, знову повiв мову про давне, античне, Інна й цього разу вловлювала в його словах отой глибший, додатковий змiст, який лише iй призначався.

Про скiфiв цiкаво було iй чути, про iхню вiдвагу та лицарськiсть, вiдзначенi ще Овiдiем. А скiф'янки, судячи з прикрас, мали неабиякий смак. Модницi, просто елегантки степовi!

– А все-таки чому та вежа Овiдiевою зветься! – кивнула Інна на найвищу з веж.

 – Адже ж Овiдiй тут бути не мiг?

– Чому не мiг! – ожвавiв хлопець. – Дослiдники, звичайно, вважають, що не бував вiн тут, а я щодо цього зовсiм iншоi думки… Певен, що й на цiй фортецi топтали пилюку та печатали снiг його легкi римськi сандалii. Бо хiба так уже все й дослiджено? Хiба марно й сподiватися на вiдкриття разючих фактiв? Мiсцем заслання для нього була Істрiя, теперiшня Задунайщина, це так, але хто мiг заборонити йому обстежити i всю оцю, для нього тогочасну, Пiвнiч, вiдвiдати оцi нинiшнi нашi краi? Зрештою, мiг i самовiльно вiдлучатись, як Шевченко, коли, всупереч царським заборонам, пiшов з експедицiею обстежувати Аральське море.

Найлегше сказати: не був. Троi теж не було, доки не знайшовся смiливець, котрий прийшов i вiдкопав ii з-пiд нашарування вiкiв. І тiльки тому, що повiрив Гомеровим поемам.