Тиха місцина

 – i ii саму: свiжу, мов персик, i шiстнадцятирiчну, анiтрохи не старшу! Вiн майже не помiчав, що дiеться на перонi та зовсiм не пiдозрював, що вона кинула погляд на юнака, який стояв нього за спиною, i вiдразу закохалася! Прямуючи до автомобiльноi стоянки, вона вже зачаровувала незнайомця, дарма що голосок ii звучав для Безiла i вона до нього навiть прилинула, схопивши за руку.

Коли б Безiл помiтив того юнака, який зiйшов iз потяга, вiн би лише поспiвчував йому, так само як жителям убогих сiл, повз якi пробiгав поiзд, або попутникам; адже всi вони, на жаль, не виiжджали через два тижнi вчитися до Єля, i не у них попереду було аж три днi в мiстi, де перебувала сама мiс Ермiнi Гiлберт Лабус Бiбл! Усi цi бiдолахи здавалися йому безнадiйно-обмеженими й викликали легке презирство.

Безiл приiхав сюди погостювати через те, що тут перебувала Ермiнi Бiбл.

Мiсяць тому, сумного вечора напередоднi свого вiд’iзду з рiдного мiста Безiла на заходi краiни, вона сказала йому, вклавши у свiй впевнений голос всi можливi обiцянки:

– Якщо е в тебе у Мобiлi е знайомий, то напросися до нього в гостi, на той час там перебуватиму я.

Вiн скористався цiею iдеею. І ось тепер, коли зусiбiч його обволiкало м’яке, незнайоме повiтря Пiвдня, вiд хвилювання йому здалося, що автомобiль Товстуна Гаспара чкурнув зi стоянки, тiльки-но вони всiлися на сидiння. З узбiччя донiсся несподiвано голос:

– Вiтаю, Бессi Белл. Вiтаю, Вiльяме. Як поживаете?

Незнайомець, рослий i худорлявий, був приблизно на рiк старшим за Безiла.

– О, Малюк Ле-Мойн! – вигукнула мiс Чiвер. – Коли ти встиг повернутися додому?

– Тiльки-но, Бессi Белл. І вiдразу ж побачив тебе, прекрасну i чудову, i не змiг утриматися, щоб не пiдiйти ближче i не розглянути уважнiше!

Його представили Мiннi та Безiлу.

– Пiдкинути тебе, Малюку? – запитав Товстун, якого насправдi звали Вiльям.

– Ну, не знаю, – вагався Ле-Мойн. – Дякую, звiсно, але мене мають зустрiти на машинi.

– Та годi, заскакуй!

Ле-Мойн кинув сумку поверх валiзи Безiла i з ввiчливими формальностями втиснувся на задньому сидiннi. Безiл спiймав погляд Мiннi, та швиденько усмiхнулася, немов кажучи: «Нiчого доброго, та невдовзi все минеться».

– Ви, мiс Бiбл, часом, не з Нового Орлеану? – запитав Ле-Мойн.

– Саме так.