Тиха місцина

– Тому я тобi не писала. Але весь час думала про тебе. Ти мiй найкращий друг, Безiле! Ти завжди мене розумiеш…

У Сент-Полi вони попрощалися зовсiм на iншiй нотi. Тут у Безiла злетiв з язика жахливий поголос, який вiн зовсiм не мав намiру розголошувати.

– А хто такий цей Бейлi, з яким ти познайомилася в Лейк-Форест? – байдужим тоном поцiкавився вiн.

– Базз Бейлi! – в ii великих очах з’явився подив. – Вiн дивовижний танцюрист, доволi привабливий, однак ми просто друзi. – Вона насупилася.

 – Не iнакше як Коннi Дейвiс ширить чутки в Сент-Полi! Чесне слово: менi так набридли цi дiвицi, якi з ревнощiв або просто знiчев’я сидять, б’ють байдики i перемивають кiсточки всiм, хто вмiе добре проводити час!

Тепер вiн уже не сумнiвався, що в Лейк-Форест щось вiдбулося; але йому вдалося приховати вiд Мiннi гострий бiль, що пронизав його.

– Ну годi, хто б казав! – Вона несподiвано всмiхнулася. – Адже всiм вiдомо, що мiстеровi Безiлу Дюку Лi постiйнiстю ще нiхто не дорiкав!

Зазвичай такi натяки вважаються втiшними, але цього разу тон був таким недбалим, майже байдужим, що занепокоення Безiла посилилося, i раптово сталося те, що можна було порiвняти лише з вибухом бомби.

– Не турбуйся щодо Базза Бейлi. Зараз мое серце цiлком вiльне i я нi в кого не закохана!

Не встиг вiн збагнути грандiознiсть цiеi заяви, як машина зупинилася бiля будинку Бессi Белл Чiвер, i дiвчата ринули на ганок, вигукнувши:

– Сьогоднi ще побачимося!

Безiл машинально перебрався на передне сидiння, ближче до свого приятеля.

– А ти там гратимеш у футбол, Безiле? У командi першокурсникiв? – запитав Вiльям.

– Що? Ах, так, звiсно – якщо складу два iспити. – Але в душi у нього не було жодних «якщо»; в життi для нього не було нiчого важливiшого.

– До команди першокурсникiв потрапити легко. До речi, цей Малюк Ле-Мойн, з яким ти зараз познайомився, восени вступае в Принстон. А до цього грав у командi Вiйськового iнституту Вiрджинii, був там «ендом»[1 - Енд – в американському футболi один iз гравцiв-лайнменiв, який може приймати м’яч.

 – Тут i далi прим. ред.].

– А звiдки у нього це дурне прiзвисько?

– Та його в родинi так називали, ось i пiдхопили. – Пiсля павзи вiн додав: – Вiн iх запросив сьогоднi ввечерi на танцi в замiський клуб.

– Коли ж вiн встиг? – з подивом запитав Безiл.

– Ось так, встиг… Вони про це i говорили.