Пітер Пен

Це були дуже симпатичнi вогники, та нiхто не може допомогти тим, хто не хоче спати, щоб побачити Пiтера. Але каганець Вендi затрiпотiв i так солодко позiхнув, що двiйко iнших позiхнули також, i, перш нiж вони спромоглися стулити своi роти, всi вогники згасли.

Тепер кiмната була освiтлена зовсiм iншим свiтлом, у тисячу разiв яскравiшим за каганцi. І в той час, коли ми розмовляемо про нього, хтось нишпорить по всiх шухлядах креденса, порпаеться в шафi, вивертае там усi кишенi навиворiт у пошуках тiнi Пiтера.

Це була дiвчинка, яку звали Тiнкер Белл. Вона була одягнена у витончену одiж iз листя, порiзаного квадратиками, за допомогою яких ii фiгуру можна було представити якнайпривабливiше. Вона була трохи схильна до повноти (i нагадувала пухкий силует пiсочного годинника).

Через якийсь час пiсля того, як фею закинуло у вiкно подихом маленьких зiрочок, у помешкання влетiв i Пiтер. Частину шляху вiн нiс Тiнкер Белл, i його рука все ще була оповита чарiвним пилом.

– Тiнкер Белл, – покликав вiн тихесенько пiсля того, як переконався, що хлопцi сплять.

 – Тiнк, де ти?

А та сидiла в глечику, i, маю сказати, iй це дуже подобалося, бо досi iй нiколи не доводилося потрапляти у глечик iз водою.

– Ох, та вилазь ти вже з того глечика! Краще скажи, що знайшла, куди вони сховали мою тiнь?

Нiжний дзвiн був йому вiдповiддю. Це була чарiвна мова фей. Звичайнi дiти ii не чують, але якщо ви хоча б один раз це почуете, то обов’язково впiзнаете.

Тiнк сказала, що тiнь захована у великiй коробцi.

Вона мала на увазi креденс, i Пiтер пiдскочив до нього, висунув одну за одною всi шухляди i викинув iхнiй вмiст на пiдлогу. В одну мить вiн знайшов свою тiнь i так цьому зрадiв, що не помiтив, як засунув шухляду разом iз Тiнкер Белл, яка загаялася там.

Хлопчик був упевнений, що як тiльки вiн виявить свою тiнь, то зiллеться з нею в едине цiле, як зливаються воедино двi краплi води. Але нiчого такого не сталося, i Пiтер страшенно перелякався. Вiн принiс iз ванноi кiмнати шматок мила i спробував приклеiти ним тiнь.

Але у нього нiчого не вийшло. Тодi вiн сiв на пiдлогу i заридав.

Вiн так плакав, що розбудив Вендi, i та сiла на лiжку. Однак вона зовсiм не злякалася, побачивши хлопця, який рюмсав, сидячи на пiдлозi. Їй просто стало цiкаво.

– Хлопчику, – сказала вона ввiчливим голосом. – Чому ти плачеш?

Пiтер також умiв бути ввiчливим, вiн трохи навчився манер у фей. Тому вiн встав i вишукано вклонився.