Пітер Пен

Вендi це дуже сподобалося, i вона йому вклонилася у вiдповiдь iз лiжка.

– Як тебе звати? – спитав вiн.

– Вендi Мойра Енджела Дарлiнг, – вiдповiла вона з явним задоволенням. – А як тебе звати?

– Пiтер Пен.

Дiвчинка не сумнiвалася, що його звали Пiтером, але це iм’я здалося iй занадто коротким.

– І це все?

– Так, – вiдповiв вiн дещо рiзко. Уперше в життi йому здалося, що його iм’я й справдi закоротке.

– Даруйте, – сказала Вендi Мойра Енджела.

– Немае проблем, – втiшив ii Пiтер.

Дiвчинка спитала гостя, де вiн живе.

– Другий закрут праворуч, – пояснив Пiтер, – а далi прямо аж до самого ранку.

– Яка смiшна адреса!

Пiтер зашарiвся. Вперше вiн вiдчував, що, можливо, ця адреса й справдi була кумедна.

– І зовсiм нi, – заявив вiн.

– Я маю на увазi, – спробувала реабiлiтуватися Вендi, згадавши, що вона все ж таки господиня, – як же ii написати на конвертi?

Вона зразу ж таки пошкодувала, що згадала про листи.

– Менi не пишуть листiв, – вiдповiв Пiтер презирливо.

– А твоiй мамi пишуть листи?

– У мене немае мами, – зауважив вiн.

У нього не просто не було мами, але йому мама i не була потрiбна. Вiн узагалi вважав, що мама людинi нi до чого. Але Вендi, однак, одразу вiдчула, що стала свiдком якоiсь трагедii.

– О, Пiтере, тепер я не дивуюся, що ти плакав, – сказала дiвчинка, зiстрибнула з лiжка i пiдбiгла до гостя.

– Я плакав не через маму, – обурився вiн. – Я плакав тому, що моя тiнь не хоче до мене прилипати.

– Вона що, вiдiрвалася?

– Так.

Тут Вендi побачила, що тiнь валяеться на пiдлозi зморщена й жалюгiдна. Їй стало шкода Пiтера.

– Який жах! – сказала вона, але зараз же всмiхнулася, бо помiтила, що хлопчик намагався приклеiти ii милом. Як справжнiсiнький хлопчисько.

На щастя, вона вiдразу збагнула, що треба робити.

– Їi слiд пришити, – сказала вона трохи по-дорослому.

– Що таке «пришити»? – спитав вiн.

– Ти занадто неосвiчений!

– Нi, я не такий.

Але дiвчинка радiла невiгластву гостя.

– Зараз пришию ii тобi, мiй малий хлопчику, – заспокоiла його Вендi, хоча на зрiст вiн був нiтрохи не нижчий за неi. Дiвчинка витягнула свою торбинку для шиття i пришила тiнь до нiг Пiтера.

– Попереджаю, що буде трохи боляче, – турбувалася вона за «пацiента».

– О, я не буду плакати, – запевнив Пiтер, який уже вважав, що нiколи ранiше не плакав.