Пітер Пен

Вiн зцiпив зуби i не видав жодного звуку, аж поки його тiнь не була мiцно до нього пришита, хоч вигляд у неi i був дещо пом’ятий.

– Їi належало б випрасувати, – задумливо сказала Вендi, але Пiтер, ще той хлопчисько, був iншоi думки. Вiн iз дикою радiстю застрибав по кiмнатi. Бо вже й забув, що тiнь йому пришила Вендi.

– Який я розумний! – репетував вiн захоплено. – Ох, який я розумний, просто жах!

Доводиться визнати, що це марнославство Пiтера було однiею з його найбiльш захоплюючих принад. І кажучи правду з жорстокою вiдвертiстю, вiн нiколи не був скромним хлопчиком.

Але це неабияк вразило Вендi.

– Ти хвалько! – вигукнула вона з крижаним сарказмом. – А я, звiсно, нiчого не зробила?

– Трiшечки зробила, – зронив Пiтер недбало, продовжуючи гарцювати.

– Трiшечки! – вiдповiла дiвчинка з гiднiстю. – Якщо я не можу бути корисною, то можу принаймнi пiти. – Вона знову залiзла в лiжко i накрилася ковдрою з головою.

Для того щоб розбурхати Вендi, Пiтер прикинувся, що вже йде, але це не допомогло, тодi вiн сiв на краечок лiжка i поплескав по ковдрi босою ногою.

– Вендi, – сказав вiн, – не уникай мене. Я не можу утриматися вiд кукурiкання, якщо задоволений собою.

Проте вона не визирала назовнi, хоча й жадiбно слухала.

– Вендi, – продовжив хлопчик голосом, якому жодна жiнка нiколи не змогла б опиратися, – Вендi, вiд однiеi дiвчинки бiльше користi, нiж вiд двадцяти хлопчикiв.

Тодi Вендi, як i будь-яка iнша жiнка, хоча iнших там i не було, визирнула з-пiд ковдри:

– Ти справдi так гадаеш, Пiтере?

– Саме так.

– Мабуть, ти таки хороший! – оголосила дiвчинка. – Тодi я знову встаю.

І вона сiла з ним поряд на краечку лiжка.

Вендi навiть пообiцяла подарувати йому поцiлунок, але Пiтер не знав, що це таке. Тому простягнув руку долонею назовнi.

– Ти не знаеш, що таке поцiлунок? – приголомшено спитала Вендi.

– Я буду знати, коли ти зробиш це, – вiдповiв гiсть сухо, i щоб не зачепити його почуття, Вендi дала йому наперсток.

– А тепер, – сказав Пiтер, – я поцiлую тебе?

Вендi вiдповiла трохи манiрно:

– Якщо бажаеш…

Вона переконала себе досить вимушено нахилити свое обличчя до нього, але той просто вiдiрвав жолудь, що слугував гудзиком на його куртцi, i вклав у руку дiвчинки.

Вона повiльно випросталася i ввiчливо сказала, що носитиме його поцiлунок на ланцюжку на своiй шиi. Дуже пощастило, що вона справдi повiсила жолудь на той ланцюжок, бо пiзнiше трапилося щось таке, що врятувало iй життя.