Пітер Пен

Коли люди одного кола знайомляться, то в них прийнято цiкавитися вiком один одного. Позаяк Вендi завжди любила робити правильнi речi, то й спитала Пiтера, скiльки йому рокiв. Це було не зовсiм доречне запитання, i питати про це не слiд було. Так iнодi бувае на iспитi, коли тобi пропонують питання з граматики, тодi як тобi хотiлося б написати, якi королi правили в Англii.

– Я не знаю, – вiдповiв вiн неохоче, – та я ще занадто молодий.

Вiн справдi нiчого не знав про свiй вiк, лише мав пiдозри, але сказав зовсiм iнше.

– Вендi, я втiк iз дому того ж дня, коли народився.

Дiвчинка була вельми здивована та заiнтригована, i вона показала це в чарiвнiй свiтськiй манерi, поляпавши по своiй нiчнiй сорочцi, пропонуючи пiдсунутися ближче.

– Я почув, як мама i тато, – Пiтер знизив голос, – балакали про те, ким я буду, коли виросту i стану чоловiком. – Вiн дуже хвилювався цiеi митi. – А я не хочу стати колись чоловiком, – сказав вiн пристрасно. – Я хочу завжди бути маленьким i розважатися. Тому й утiк i оселився в Кенсiнгтонському парку серед фей.

Вендi кинула на нього дуже захоплений погляд, i Пiтер подумав, що це тому, що вiн утiк, але насправдi ii захопило його знайомство з феями. Вендi прожила таке тихе сiмейне життя, що знатися з феями iй здалося чимось дивовижно чудовим. Вона почала закидати спiврозмовника запитаннями, i це трохи його здивувало. Бо феi були для Пiтера швидше якоюсь неприемнiстю, що трапляеться на його шляху, i нiчого бiльше. Насправдi вiн iнодi любив давати iм прочуханку.

Проте загалом iх любив i тому розповiв про те, як феi з’явилися.

– Розумiеш, Вендi, коли в свiтi народилася перша дитина i вперше засмiялася, ii смiх розсипався на тисячу дрiбних шматочкiв i з кожного з’явилося по феi. З того часу вони й живуть.

Балачка добряче втомила дiвчинку, але те, що вiдбувалося у неi вдома, малiй подобалося.

– Отже, – продовжував Пiтер розважливо, – вирiшили, що у кожного хлопчика i дiвчинки мае бути своя окрема фея.

– Обов’язково мае бути? Саме так?

– Нi.

Дiти зараз дуже розумнi стали, лиш трохи пiдростуть, то бiльше не вiрять у фей. І варто лише якомусь малюковi сказати: «Я у фей не вiрю», й умить якась iз них падае мертвою.

Пiтеру вже набридло теревенити лише про фей, i хлопчик прислухався, чому ж затихла Тiнкер Белл.

– Не розумiю, куди вона подiлася, – зауважив вiн, пiдвiвся i промовив iм’я Тiнк.

У Вендi затрiпотiло серце вiд захвату.

– Пiтере! – заволала вона, хапаючи спiврозмовника за руку.