Пітер Пен

Там е ще печери, на днi яких протiкають рiчки, i принцеси, у яких е по шiсть старших братiв, i занедбана хатинка в лiсi, i ще – дуже стара бабця, а нiс у неi гачком. Із цим iще можна впоратися, якби це було все. Бо там е ще перший день у школi, релiгiя, батьки, круглий ставок, вбивства, фiранки, дiеслова, що вимагають давального вiдмiнка, шоколадний пудинг у недiлю, взяття у фiгурнi дужки, балачки i розхитаний зуб («Три пенси, якщо вирвеш його самотужки»). Все це е частиною острова або iншоi мiсцини iз зазначенням конкретного мiсця, i все це доволi заплутано, тим бiльше що нiчого не залишаеться без змiн.

Звiсно, що Нiколандiя створена для добрих справ. Джон, наприклад, мав лагуну з фламiнго, якi лiтали над ним i яких вiн мiг пiдстрелити. Джон жив у перекинутому човнi, Майкл – у вiгвамi, а Вендi – в куренi з мiцно зшитого докупи великого листя. У Джона не було друзiв, зате Майкл мав нiчних друзiв, а Вендi дружила з вовченям, покинутим своiми батьками в дитинствi.

Але в усiй Нiколандii була родинна подiбнiсть, i якби всi стояли поряд, то можна було б сказати, що у них такий самий нiс абощо. На цих чарiвних берегах дiти, граючись, витягують на берег своi рибальськi човни, сплетенi з верболозу. Ми з вами також бували там. І досi вчуваеться нам шум прибою, хоча ми вже нiколи не висадимося на тому березi.

З усiх чудових островiв Нiколандiя найзатишнiший i найкомфортнiший, не надто великий i не задовгий, як ви знаете, з незначними вiдстанями мiж однiею й iншою пригодами i з чудовою природою.

Коли ви граетесь у Нiколандiю щодня, створюючи з крiсел i скатертини, то це жодною мiрою не змушуе когось тривожитись, але на двi хвилини перед тим, як ви лягаете спати, острiв стае дуже реальним. Саме для цього й створенi нiчнi каганцi.

Інодi, мандруючи думками своiх дiтей, панi Дарлiнг наштовхувалася на незрозумiлi слова, i найменш збагненним було слово «Пiтер». Вона не була знайома з жодним Пiтером, але в думках Джона та Майкла вiн траплявся дуже часто, а в головi у Вендi зустрiчався мало не на кожному кроцi.

Ім’я це було написано в неi бiльшими лiтерами, нiж усi iншi слова. І панi Дарлiнг зауважила, що воно виглядае якось дуже дивно та зухвало.

– Так, Пiтер дуже зарозумiлий, – зiзналася Вендi зiтхаючи, коли мама спитала ii про нього.

– Але хто вiн, доню?

– Вiн просто Пiтер Пен, ти ж знаеш, матусю.