Пітер Пен

Спочатку панi Дарлiнг нiяк не могла згадати, але потiм, подумки повернувшись у свое дитинство, вона раптом згадала про такого собi Пiтера Пена, про якого казали, що вiн живе там, де феi. Історii про цього хлопчика були зовсiм дивовижнi. Коли мама була маленька, то вiрила в це, бо частину дитинства Пiтер провiв iз нею, тому жiнка не мала б злякатися. Вона вiрила в нього у тi часи, однак тепер це була замiжня розумна жiнка, яка наразi вже сумнiвалася, чи iснував цей персонаж насправдi.

– Крiм усього iншого, – зауважила матуся донечцi, – йому вже давно час подорослiшати.

– О нi, вiн не росте, – запевнила Вендi. – Вiн на зрiст такий, як я.

Вона мала на увазi, що вiн був подiбний на неi розумом i зростом. Дiвчинка не могла збагнути, звiдки вона це знала, просто знала – та й по всьому.

Панi Дарлiнг вирiшила порадитися з паном Дарлiнгом, але той тiльки поблажливо всмiхнувся.

– Згадаеш моi слова, – казав вiн. – Це якась дурниця, яку Нена запхала iм у голови.

Собацi цiлком могла спасти на гадку така фантазiя. Не звертай уваги, i воно минеться.

Але воно нiяк не миналося, i незабаром нестерпний хлопчисько тихо шокував панi Дарлiнг. У дiтей трапляються дивнi пригоди, якi iх хвилюють. Наприклад, вони можуть згадати, що трапилося з ними тиждень тому, як пережили подii, коли, перебуваючи в лiсi, вони зустрiли свого померлого батька й гралися з ним. Саме так одного ранку Вендi випадково вiдкрила панi Дарлiнг щось, що вкрай ii стурбувало.

На пiдлозi дитячоi кiмнати з’явилося листя, якого там не було, коли дiти лягали спати. Панi Дарлiнг безуспiшно ламала голову над цiею загадкою, аж тут Вендi промовила з поблажливою посмiшкою:

– Ну, звичайно, це знову був Пiтер.

– Що ти маеш на увазi, Вендi?

– Капосний хлопчисько! Нiколи не витирае ноги, – зiтхнула Вендi. Вона була дуже охайною дiвчинкою.

Вендi пояснила цiлком буденним тоном, що, мовляв, Пiтер iнодi з’являеться вночi в дитячiй кiмнатi, сiдае на краечок ii лiжка i виграе на своiй сопiлцi.

При цьому дiвчинка не прокидаеться, тому невiдомо, звiдки вона про це знае, просто знае, i все.

– Що за дурницi ти кажеш, люба! Нiхто не може увiйти в будинок, не постукавши.

– Гадаю, вiн приходить через вiкно, – пояснила дiвчинка.

– Люба, але ж це третiй поверх!

– А хiба листя не лежало бiля вiкна, матусю?

Це була справжнiсiнька правда. Листя виявили неподалiк вiд вiкна.