Аліса в Дивокраї

Вона встряла в доволi тривалу суперечку з Лорi, який пiд кiнець зовсiм спохмурнiв i тiльки й мiг казати: «Менi виднiше, бо я за тебе старший». Алiса з цим не погоджувалася, бо не знала, скiльки ж Лорi рокiв, а позаяк папуга навiдруб вiдмовився оголосити свiй вiк, то на тому розмова й урвалася.

Зрештою Миша, яка, схоже, була тут не останньою особою, гукнула:

– Ану сядьте всi долi й послухайте мене! Я вас швиденько зараз висушу.

Усi хутко посiдали великим колом, у центрi якого опинилася Миша.

Алiса уважно вп’ялася в неi поглядом, адже безпомильно вiдчувала, що пiдхопить тяжку застуду, якщо зараз швиденько не висохне.

– Гм, – гмикнула Миша з поважним виглядом, – то що, всi готовi? Ось найсухiша рiч, яку я знаю. Тиша, прошу тишi! «Вiльям Завойовник, планам якого протегував папа, невдовзi пiдкорив англiйцiв, що потребували лiдерiв i в останнi часи чимало звикли до узурпацiй та загарбникiв. Едвiн та Моркар, графи Мерсiйський i Нортумбрiйський…»

– Кхе-кхе, – кашлянув Лорi, не в змозi приборкати лихоманкове тремтiння.

– Перепрошую? – суворо, але гречно запитала насуплена Миша. – Ви щось сказали?

– Я не казав, – спiшно вiдповiв папуга.

– А менi здалося, що так, – промовила Миша. – Тож я продовжу… «Едвiн та Моркар, графи Мерсiйський i Нортумбрiйський, висловили Вiльяму свою пiдтримку, i навiть патрiотично налаштований Стiганд, архiепископ Кентерберiйський, схилився до того…»

– Схилився до ЧОГО? – спитав Качур.

– До ТОГО, – вiдказала Миша доволi роздратовано.

 – Сподiваюся, ви знаете, що таке «те»?

– Я знаю, що таке «те», доволi добре, коли до нього схилюся, – сказав Качур. – Переважно я хилюся до черв’ячкiв i ще до жабенят. От i питання: а до чого схилився архiепископ?

Миша на запитання не зреагувала нiяк, натомiсть поквапом повела далi:

– «…схилився до того, щоб виiхати разом iз Едгаром Ателiнгом назустрiч Вiльямовi та запропонувати йому корону. Правлiння Вiльяма спершу було доволi помiркованим.

Але зухвалiсть його воiнiв-нормандцiв…» Ну, то як тобi тепер, дорогенька? – несподiвано продовжила Миша, повернувшись до Алiси.

– Так само вогко, як i ранiше, – похмуро сказала та. – Не схоже, щоб я вiд вашоi оповiдки хоч трохи пiдсохла.

– У свiтлi цього, – урочисто проголосив Додо пiдводячись, – пропоную оголосити засiдання закритим для негайного застосування бiльш ефективних заходiв…

– Говори англiйською! – перервало його Орленя.