Аліса в Дивокраї

«А що за користь iз книжки, – подумала Алiса, – без малюнкiв i дiалогiв?»

Тож вона мiркувала (наскiльки вже ставало сили, бо вiд спеки чулася сонною та нетямущою), чи так уже захопливо буде сплести собi вiнок iз ромашок, якщо для цього треба ще пiдвестися й пiти iх назбирати, коли раптом бiлий кролик iз рожевими очицями промайнув просто бiля неi.

В цьому не було нiчого ТАКОГО ВЖЕ незвичайного; Алiса не те щоб ТАК УЖЕ здивувалася, почувши, як Кролик мурмотить сам до себе: «Ой лишенько! Ой лишенько! Я запiзнюся!» (Мiркуючи про це згодом, вона подумала, що насправдi-то мусила остовпiти, але на той момент усе виглядало цiлком природно.) Та коли Кролик на додаток ВИТЯГНУВ ГОДИННИКА З КИШЕНІ ЖИЛЕТКИ, глипнув на нього й заквапився далi, Алiса миттю зiрвалася на рiвнi ноги: ii осяяло, що ранiше вона нiколи не бачила кролика з жилетною кишенею або ж iз годинником, якого можна з тiеi кишенi витягти. Тож, палаючи з цiкавостi, дiвчинка припустила за ним через галявину й, на щастя, саме встигла побачити, як вiн шугнув у величеньку кролячу нору попiд живоплотом.

За мить i Алiса стрибнула слiдом, навiть не замислюючись, як же iй потiм звiдти вибратися.

Спершу нора прямувала вперед, наче тунель, а тодi раптово пiрнула вниз – так раптово, що Алiса ще й оком не змигнула, а вже летiла у глибочезний колодязь.

Чи то колодязь був дуже глибокий, чи то падала вона дуже повiльно, а проте в Алiси виявилося досить часу, аби роззиратися на льоту й мiркувати, що тепер буде. Спочатку вона спробувала глянути вниз та роздивитися, куди летить, але внизу було затемно, щоби щось розiбрати; тодi Алiса поглянула на стiнки колодязя й побачила, що вони щiльно завiшанi шафками та полицями; подекуди виднiли мапи й картини, прибитi до стiн кiлочками. З однiеi полички Алiса, пролiтаючи, прихопила жбанок; на ньому був напис «ДЖЕМ ІЗ ПОМАРАНЧІВ», та всерединi, як на зло, виявилося порожньо. Просто кинути посудину вона не захотiла, боячись забити когось унизу, й примудрилася запхати жбанок до якоiсь шафки, яку саме проминала.

«Що ж, – думала Алiса, – пiсля такого падiння загуркотiти зi сходiв буде як раз плюнути. Якою хороброю мене всi вдома вважатимуть! Та я б навiть i не кавкнула, якби зверглася з вершечка будинку!» (І це, треба сказати, було аж занадто схоже на правду.)

Униз, униз, униз. Невже це падiння нiколи не закiнчиться!

– Цiкаво, скiльки миль[2 - Миля (англiйська) – мiра довжини, що дорiвнюе 1,609 км.] я вже пролетiла? – промовила Алiса вголос.