Аліса в Задзеркаллі

 – Але ж це не запис ТВОЇХ почуттiв!

Бiля Алiси на столi лежала книжка, i поки вона сидiла, поглядаючи на Бiлого Короля (адже вона все ще трохи хвилювалася за нього й тримала чорнило напоготовi, щоб покропити бiдаку, якщо той знов надумае зомлiти), то перегортала сторiнки, шукаючи мiсце, яке вона могла б прочитати: «Але тут усе якоюсь незнайомою мовою», – сказала дiвчинка сама до себе.

Це було щось на такий зразок:

Нутханзак

икрущоБ. корiчепдан вуБ

,iдгосоп в илирзирГ

,икрiвш ясилагицруб І

.

iдов у икьлург воМ

Якийсь час вона ламала над цим голову, та зрештою в неi зародилася блискуча iдея:

– О, та це ж Задзеркальна Книжка, ну звiсно! Якщо я пiднесу ii до Дзеркала, слова стануть правильними.

І Алiса змогла прочитати ось такий вiрш:

Казнахтун

Був надпечiрок. Бощурки

Гризрили в посогдi,

І бурцигалися швiрки,

Мов грульки у водi.

«Мiй сину, бiйсь Казнахтуна,

В хрумло йому не лiзь!

Обходь гнiздище Бубуна

Та Бузузвiра лiс!»

Вiн взяв штрикучий меч до рук,

Щоб дати чухрий бiй,

І сiв пiд деревом Бумбук

В роздумi хлюпоткiй.

І лиш хоробрий наш ратун

Розхряпився на мить,

Вилазить з лiсу Казнахтун,

Бурмошить i кипчить!

Раз-два, раз-два! Меткучий штрич!

Казнахтуновi смерть!

Довбешку жабну стявши з плiч,

Герой приндичить геть.

«Невже ти вбив Казнахтуна?

Ти, синку, козардець!

Яка славуча щастина!» —

Крегоче панотець.

Був надпечiрок.

Бощурки

Гризрили в посогдi,

І бурцигалися швiрки,

Мов грульки у водi.

– По-моему, це доволi милий вiршик, – сказала Алiса, коли дочитала, – але його ДЕЩО важко зрозумiти! (Бачте, iй не хотiлося зiзнаватися, навiть самiй собi, що вона зовсiм нiчого не може второпати.) Цей вiрш нiби наповнив мою голову якимись думками… от тiльки я не зовсiм певна якими! Та що б там не було, ХТОСЬ убив КОГОСЬ – принаймнi це очевидно…

«Ой-ой! – подумала Алiса, раптом пiдстрибуючи.

 – Якщо я не покваплюся, то доведеться повертатися назад крiзь Дзеркало, так i не побачивши, яка вона, решта будинку! Треба спершу поглянути на сад!»

Вона миттю вискочила з кiмнати i побiгла вниз сходами… хоча, зрештою, це був не зовсiм бiг, а, як сказала Алiса сама до себе, ii нововинайдений спосiб спускатися сходами швидко та просто. Вона тiльки ледь торкалася перил кiнчиками пальцiв та м’яко пливла вниз, навiть не зачiпаючи сходинок ногами.