Пані Боварі

У гiпсового кюре в трикутцi, що читав молитовник пiд ялинами в куточку, вiдкришилася права нога, а лице полупилося вiд морозу i взялося немов бiлим лишаем.

Потiм Емма знову пiдiймалась до себе в кiмнату, замикала дверi, шурувала вугiлля в камiнi i, знемагаючи вiд жару, вiдчувала, як нудьга все важче лягала iй на душу. Вона залюбки спустилася б униз побалакати iз служницею, та соромливiсть утримувала ii.

Щодня завжди о тiй самiй порi вiдчиняв вiконницi свого будиночка вчитель у чорнiй шовковiй шапочцi i проходив сiльський стражник у блузi, з шаблею при боцi.

Вранцi i ввечерi тюпали по вулицi поштовi конi – завжди по трое в ряд – до ставка на водопiй. Вряди-годи дзеленчав дзвiночок на дверях харчевнi та скрипiли пiд вiтряну годину на залiзних прутах мiднi тазики, що правили за вивiску над дверима голярнi. Вiтрину ii прикрашав старий малюнок, вирiзаний з модного журналу, та воскове погруддя в жовтому шиньйонi. Перукар теж нарiкав на те, що життя в нього склалось невдало, що йому нема чого ждати вiд майбутнього. Мрiючи про перукарню у якомусь великому мiстi, от як у Руанi, на набережнiй чи проти театру, похмурий майстер цiлий день гуляв по вулицi взад i вперед, вiд мерii до церкви, виглядаючи клiентiв. Пiдводячи очi, панi Боварi завжди бачила його на посту: нiби вартовий, патрулював вiн у своiй фесцi набакир, у ластиковiй куртцi.

Інодi надвечiр за вiкнами зали показувалось засмагле обличчя з чорними баками, яке розпливалось у широкiй лагiднiй усмiшцi, виблискуючи бiлими зубами.

Зразу ж зринала мелодiя вальса, i пiд звуки катеринки кружляли й кружляли на кришцi, в ляльковiм салонi мiж крiслами, канапами i консолями, танцюристи заввишки в палець – жiнки в рожевих тюрбанах, тiрольцi в камiзельках, мавпочки в бальних фраках, кавалери в куценьких штанцях, – i все це вiдбивалось у маленьких дзеркальцях, злiплених по кутках стьожками фольгового паперу. Катеринщик крутив корбу, заглядаючи у вiкна праворуч i лiворуч. Час вiд часу вiн пiдiймав колiном свiй iнструмент, що муляв цупким ременем йому в плече, i цвиркав на тротуарну тумбу довгою цiвкою буроi слини. Музика, то жалiбна й тягуча, то весела i шпарка, з шипiнням виривалася з-за рожевоi тафтяноi занавiски, що трималась на вiзерунчастiй мiднiй планцi. Цi самi мелодii гралися десь у театрах, спiвалися в салонах, пiд них танцювалось вечорами в осяяних жирандолями залах. Вони долiтали до Емми, як вiдголоси великого свiту.