Гітара, кості, кастет

Ван-Флек подивився на нього з викликом.

– Так-так… – сказав Джим, тремтячи вiд гнiву. – Правила вам вiдомi. Геть звiдси!

Музика поволi затихала, юрба почала збиратися навколо мiсця конфлiкту. Хтось пирснув зо смiху. Вмить залягла напружена атмосфера очiкування. Попри те, що Джиму всi симпатизували, думки роздiлилися – адже Ван-Флек був одним з них!

– Геть звiдси! – повторив Джим, вже тихiше.

– Це ви менi? – холодно спитав Ван-Флек.

– Так!

– Тодi ви забули додати «сер»!

– Я не спiваю дифiрамби тим, хто пропонуе вiскi малим хлопцям! Геть звiдси!

– Слухайте! – Ван-Флек зиркнув iз люттю.

 – Ви щось часто тикаете носа до нашого проса! Я знаю Рональда ще з дворiчного вiку. Запитайте в нього, чи хоче слухати вашi вказiвки!

Рональд Харлан, гiднiсть якого тiльки що зачепили, раптом вiдчув себе на кiлька рокiв старшим i кинув на Джима гордовитий погляд.

– Це не ваша справа! – сказав вiн зухвало, хоч i трохи винувато.

– Чули? – запитав Ван-Флек. – Господи, невже ви не розумiете, що ви – всього-на-всього прислуга? Хiба мислимо, щоб Рональд запросив вас до себе на бал? Ви для нього те саме, що й контрабандист iз випивкою.

– Забирайтеся-звiдси-негайно! – нерозбiрливо випалив Джим.

Ван-Флек не поворухнувся. Джим рiзко витягнув долоню вперед, схопив його за зап’ястя, викрутив руку та потягнув ii вгору, поки Ван-Флек не зiгнувся вiд болю. Пригнувшись, вiльною рукою Джим пiдiбрав iз пiдлоги штоф. Потiм знаком наказав Гюго вiдкрити дверi, уривчасто випалив: «Рухайся!» i вивiв свого безпорадного бранця iз залу; затим Джим буквально спустив його зi сходiв, по яких той i покотився шкереберть, вдаряючись об стiни та поручнi – а вслiд за ним полетiла й фляжка.

Вiдтак чоловiк повернувся в зал, зачинив дверi та обернувся спиною до них.

– Так сталося, що тут дiе правило: в Академii пити заборонено! – вiн замовк, вдивляючись в обличчя учнiв, вловлюючи там спiвчуття, побожний страх, обурення та сумiш всього цього.

Учнi неспокiйно заворушилися. Джим зловив погляд Амантiс; йому здалося, що помiтив слабкий кивок ii голiвки, що виражав схвалення, i вiн, з зусиллям, продовжив: – Менi довелося викинути звiдси цього хлопчака, i ви всi стали свiдками! – пiдсумовуючи, вiн прикинувся, нiби не сталося нiчого особливого: – Ну, гаразд, продовжуемо! Оркестр!

Але продовжувати нiкому не хотiлося. Атмосферу невимушеностi, котра досi панувала на заняттях, жорстоко придушили.