Гітара, кості, кастет

Вона хоче тебе повернути. На обличчi так i написано.

Чарлi хитнув головою й розсмiявся.

– Хоче, хоче, – не вгамовувалася Елейн. – Я бачу. Вона менi вiдразу не сподобалася. Випустила колись тебе з рук, а тепер хоче назад. По очах бачу. Послухай мене, залишайся зi мною в Нью-Йорку.

– Нi, – не погодився Чарлi. – Я поiду туди та побачуся з нею. Як-не-як, Даймонд Дiк – моя колишня дiвчина.

Вечорiло. Даяна, облита золотим свiтлом, стояла на платформi. Проти ii бездоганноi свiжостi Чарлi Еббот скидався на пом’яту, стару ганчiрку.

Було йому всього лиш двадцять дев’ять, але чотири роки розсiяного життя залишили чимало зморшок навколо його красивих темних очей. Навiть його хода здавалася втомленою, а не витонченою й спортивною, як ранiше. Вiн переставляв ноги заради того, щоб просто перемiщатися; iнших цiлей не було.

– Чарлi! – вигукнула Даяна. – Де твоя валiза?

– Я ж до вас тiльки на обiд, на нiч залишитися не зможу.

Даяна помiтила, що вiн тверезий, але вигляд безжально вказував на те, що потрiбно похмелитися.

Взявши Чарлi за руку, вона вiдвела його до двомiсного автомобiля з червоними колесами, припаркованого неподалiк.

– Залазь i сiдай, – скомандувала вона. – Здаеться, що зараз звалишся з нiг.

– Та я ще нiколи не почувався так добре, як сьогоднi.

Даяна криво всмiхнулася.

– Навiщо тобi сьогоднi повертатися?

– Обiцяв… сьогоднi в мене назначена зустрiч, ти ж знаеш…

– Ой, та почекае вона! – фиркнула Даяна. – Виглядае так, мовби не надто зайнята справами.

Хто вона взагалi така?

– Я щось не розумiю, чому це тебе взагалi цiкавить, Даймонд Дiк?

Почувши звичне прiзвисько, вона спалахнула:

– Мене цiкавить все, що стосуеться тебе. Хто вона, та дiвиця?

– Елейн Рассел. Працюе десь… у кiно.

– Виглядае благенько, – промовила Даяна задумливо. – Я постiйно про неi згадувала. У тебе теж вигляд не кращий. Що ти з собою робиш: чекаеш, поки почнеться нова вiйна?

Вони завернули в пiд’iзну алею великого, безладно спланованого будинку на набережнiй.

На галявинi встановлювали брезентовий навiс для танцiв.

– Дивися! – Даяна вказала на юнака в бриджах, що стояв на бiчнiй верандi. – Це мiй брат Брек. Ви не знайомi. Вiн приiхав iз Нью-Гейвена на великоднi канiкули. Сьогоднi в нього танцювальна вечiрка.

Зi сходинок веранди iм назустрiч зiйшов вродливий юнак рокiв вiсiмнадцяти.

– Вiн вважае, що ти найвизначнiша людина на планетi, – прошепотiла Даяна. – Прикинься, що ти славний зi всiх найславнiших.