Гітара, кості, кастет

Коли обох знайомили, трималися вони нiяково.

– Лiтали нещодавно? – швидко вирвалося в Брека.

– Кiлька рокiв вже не лiтав, – зiзнався Чарлi.

– Пiд час вiйни я ще малим був, – поскаржився Брек, – але цього лiта спробую отримати льотну лiцензiю. Це едине, заради чого варто жити… маю на увазi польоти.

– Ну так, мабуть, – Чарлi трохи розгубився. – Я чув, що на сьогоднi ви запланували вечiрку?

Брек недбало махнув рукою.

– А, просто збереться цiла купа сусiдiв. Для вас ця вечiрка здасться жахливо нудною – пiсля того, що ви побачили.

Чарлi безпорадно повернувся до Даяни.

– Ходiмо, – засмiялася вона. – Ходiмо в будинок.

Мiсiс Дiкi зустрiла iх в холi й остудила його дещо напруженим поглядом, який беззастережно виходив за рамки пристойностi. Всi в будинку поводилися з ним шанобливо, i, чого б не торкалася бесiда, у нiй так чи iнак з’являлася тема вiйни.

– Чим ви тепер займаетеся? – запитав мiстер Дiкi. – Перейняли бiзнес вiд батька?

– Вiд бiзнесу нiчого не залишилося, – вiдповiв Чарлi вiдверто.

 – Я так, сам по собi.

Мiстер Дiкi трохи подумав.

– Якщо у вас немае якихось планiв, ви могли б цього тижня зайти до мене в офiс. Маю для вас невеличку пропозицiю, либонь, вас ще й зацiкавить.

На саму згадку про те, що все те, може, влаштувала Даяна, йому стало прикро. Милостиня йому не потрiбна. Вiн не калiка, а вiйна вже п’ять рокiв як закiнчилася. І всi подiбнi розмови припинилися теж.

Пiсля танцiв обiцяли вечерю, i перший поверх вщент заставили столами, тож Чарлi з Даяною, а також мiстером та мiсiс Дiкi роздiлили трапезу нагорi, у бiблiотецi.

Атмосфера пiд час споживання iжi була незатишною, говорив переважно мiстер Дiкi, а Даяна нервовими жартами заповнювала паузи. Коли обiд закiнчився й вони з Даяною випливли на оточену сутiнками веранду, Чарлi вiдчув полегшення.

– Чарлi… – Даяна потягнулася до нього й обережно торкнула за рукав. – Не повертайся сьогоднi в Нью-Йорк. Побудь зi мною кiлька днiв. Менi потрiбно з тобою поговорити, а сьогоднi, через вечiрку, я не можу налаштуватися на розмову.

– Я приiду знову… цього тижня, – вiдсторонено вiдповiв вiн.

– Але чому б тобi не залишитися?

– Я обiцяв повернутися об одинадцятiй.

– Об одинадцятiй? – Даяна подивилася на нього з докором. – Виходить, що ти повинен доповiдати тiй дiвицi про те, як i з ким проводиш вечори?

– Вона менi подобаеться! – обурився вiн. – Я не дитина, Даймонд Дiк, i менi здаеться, ти занадто багато собi дозволяеш.