Гітара, кості, кастет

Елейн задихнулася вiд обурення.

– Та ти з глузду з’iхала!

– Навпаки, голова в мене працюе, як нiколи в життi.

Я прийшла за тим, що менi належить.

Чарлi невиразно скрикнув, але жiнки одночасно махнули, щоб вiн замовк.

– Добре, – закричала Елейн, – владнаемо цю справу негайно.

– Я сама ii владнаю, – вiдрiзала Даяна. – З’ясовувати тут немае чого, та й сперечатися марно. Коли б не така ситуацiя, менi б вас навiть трохи шкода було, та зараз ви стали на моему шляху. Що мiж вами двома? Вiн заприсягнув, що одружиться з вами?

– Тобi зась до цього!

– Вiдповiдай, бо буде гiрше, – попередила Даяна.

– З якого дива?

Раптом Даяна ступила вперед, розмахнулася й своею витонченою, втiм, мускулистою рукою дала Елейн мiцного ляпаса.

Елейн подрiботiла до стiни. Чарлi, скрикнувши, кинувся вперед, але помiтив, що з маленькоi рiшучоi долонi Даяни на нього глядить дуло револьвера.

– Допоможiть! – заволала Елейн. – Вона менi щелепу зламала.

– Замовкни! – голос Даяни нагадував сталь.

 – Нiчого з тобою не трапилося. Просто ти ганчiрка й пестiйка. Спробуй бовкнути хоч слово – i начиню тебе оловом, не сумнiвайся. Сiдай, я сказала! Сiдайте обое. Сидiти!

Елейн швидко сiла; з-пiд рум’ян на ii обличчi проступила блiдiсть. Трохи пом’явшись, Чарлi теж повернувся в крiсло.

– Гаразд, – продовжила Даяна, направляючи дуло то на одного, то на iншого. – Схоже, тепер ви зрозумiли, що я прийшла не в хованки з вами гратися. Перш за все запам’ятайте ось що. Поки я тут, про своi права забуваемо.

Або я отримаю те, за чим прийшла, або пристрелю обох.

Я запитала, чи поклявся вiн з тобою одружитися.

– Так, – похмуро озвалася Елейн.

Дуло нацiлилося на Чарлi.

– Це правда?

Облизавши губи, вiн кивнув.

– Святий Боже, – фиркнула Даяна, – не вiдаю, що твориться! Ото ж нiсенiтниця – коли б мене вона не стосувалася, я б вмерла зо смiху.

– Май на увазi, – пробурмотiв Чарлi, – довго це терпiти я не маю намiру.

– Потерпиш! Тепер ти слухняний, стерпиш що завгодно, – аона звернулася до Елейн; дiвчина тремтiла.

 – Листи маеш вiд нього?

Елейн похитала головою.

– Брехня! Йди та принеси! Рахую до трьох. Раз…

Елейн хутко скочила й кинулася в iншу кiмнату. Даяна рушила вздовж столу, не випускаючи ii з поля зору.

– Швидше!

Елейн повернулася з невеличким пакетом, Даяна схопила його й кинула в кишеню блейзера.

– Дякую. Бачу, що iх берегла, мов зiницю ока. Сiдай на свое мiсце, трохи побалакаемо.

Елейн сiла.