Гітара, кості, кастет

Краще покваптеся.

Метрдотель перетнув залу й щось прошепотiв чоловiковi за одним зi столикiв. Незабаром вiн повернувся з адресою, це була квартира на 49-й вулицi.

У машинi Даяна подивилася на наручний годинник: наближалася пiвнiч, дуже вдалий час. Їi заворожувало очiкування вiдчайдушних, небезпечних пригод, усе, що оточувало – мерехтливi вивiски, блискавично швидкi таксi, зiрки у вишинi – дихало романтикою. Либонь, з численних перехожих, лиш вона заслужила на те, щоб пережити авантюру цiеi ночi – першу з часiв вiйни.

Рiзко звернувши на 49-ту Схiдну вулицю, вона почала розглядати будинки по обидва боки. Ось той, що треба:

з вивiскою «Елксон», широким порталом, звiдки непривiтно струменiло жовте свiтло. У вестибюлi чорношкiрий юнак-лiфтер запитав ii iм’я.

– Скажiть, що мае забрати пакет iз кiностудii.

Лiфтер з шумом включив панель виклику.

– Мiс Рассел? Тут прийшла ледi, каже, щоб ви забрали пакет з кiностудii.

Пауза.

– Он як… Гаразд, – вiн обернувся до Даяни. – Вона не очiкувала на пакет, але вiднести можна, – оглянувши ii, лiфтер раптом спохмурнiв.

 – Так у вас i немае пакета.

Нiчого не вiдповiвши, Даяна увiйшла в кабiну, лiфтер ступив за нею та з черепашачою неквапливiстю зачинив дверi…

– Першi дверi направо.

Даяна почекала, поки лiфт став спускатися, потiм постукала. Їi пальцi мiцно обхопили пiстолет у кишенi блейзера.

Стрiмкi кроки, смiх; дверi вiдчинилися, i Даяна рiшуче увiйшла.

Квартирка була маленька: спальня, ванна, кухня в рожевих i бiлих тонах, просоченi ароматами тижневого приготування страв.

Дверi вiдчинила сама Елейн Рассел. Одягнена по-вечiрньому, через руку перекинута смарагдова елегантна накидка. Чарлi Еббот лежав в единому м’якому крiслi й пив коктейль.

– Що в бiса таке? – скрикнула Елейн.

Рiзким рухом Даяна зачинила за собою дверi; Елейн, роззявивши рот, вiдступила.

– Доброго вечора, – холодно привiталася Даяна. Тут у неi в головi спливла фраза з забутого бульварного роману. – Сподiваюся, я вам не завадила.

– Що вам потрiбно? Як тiльки вистачило нахабства сюди заявитися?

Чарлi, проковтнувши язика, зi стуком поставив склянку на пiдлокiтник крiсла. Дiвчата, не змигнувши оком, дивилися вовком одна на одну.

– Вибачте, – неспiшно вимовила Даяна, – але, схоже, ви викрали мого кавалера.

– А я ж бо думала, що ви вдаете з себе ледi! – закипаючи, стрепенулася Елейн. – З якого дива ви вриваетеся до мене, не спитавши й дозволу?

– Я у справi. Прийшла за Чарлi Ебботом.