Гітара, кості, кастет

– Це можна виправити, – вiдгукнувся Ван Бюрен. – Мене звати Джордж.

Високий молодик вклонився.

– Я – Джон Хардвiк Перрiш, – повiв вiн, – ну, можна й скорочувати.

Вона обернулася до темноволосого жителя Пiвдня, який не поспiшав називати свое iм’я.

– Як щодо мiстера Джонса?

– О… просто Джонс, – неспокiйно вiдповiв вiн.

Лола здивовано пiдняла брови.

– Як коротко! – всмiхнулася вона. – Як… я б навiть сказала мiнiмалiстично.

Мiстер Джонс злякано озирнувся.

– Добре, я скажу, – промовив вiн нарештi.

– Мабуть, мое iм’я в цьому випадку не зовсiм пiдходить.

– А яке у вас iм’я?

– Рiп[4 - RIP (лат. Requiescat in расe) – «спочивай з миром».].

– Рiп?

Чотири пари очей втупилися на вiдвiдувача з докором.

– Юначе! – вигукнув Джирард. – Ви що ж, хочете сказати, нiби мiй старий друг, володiючи здоровим глуздом, дав своему синовi таке iм’я?

Джонс з непокiрним видом переступив з ноги на ногу.

– Нi, – зiзнався вiн. – Батько назвав мене Освальдом.

Присутнi вiдгукнулися несмiливим хiхiканням.

– Тепер, всi трое, можете йти, – Джирард сiв за стiл. – Завтра рiвно о дев’ятiй доповiсте про себе головному управителю, мiстеру Голту, i хай розпочнеться змагання. А поки, коли разом з Лолою ii купе-спорт-лiмузин-родстер-ландоле, чи що вона там водить, вона, ймовiрно, довезе вас до готелю.

Коли всi пiшли, обличчя Джирарда знову занепокоено ворухнулося; вiн довго сидiв, споглядаючи порожнечу, перш нiж натиснути кнопку, яка знову змусила обертати шестернi його мозку, якi надовго поринули у сон.

– Один iз них точно стане гiдною кандидатурою, – пробурмотiв вiн, – але що, коли це буде той брюнет? «Рiп Джонс iнкорпорейтед»!

ІІ

Кiнець третього мiсяця показав, що, схоже, не хтось один, а всi трое робили значнi успiхи. Всi трое характеризувалися працьовитiстю, iндивiдуальнiстю – доволi загадковою рисою, – окрiм того – ще й кмiтливiстю. Коли Перрiш, високий юнак з Заходу, трохи випереджав iнших в оцiнцi ринковоi ситуацii, чи коли Джонс, пiвденець, легко знаходив спiльну мову з клiентами, то Ван Бюрен вiдрiзнявся тим, що присвячував всi вечори вивченню надiйностi вкладень.

Варто було Сайрусу Джирарду звернути увагу на далекогляднiсть i винахiдливiсть одного, як iншi демонстрували своi особливi таланти. Вiн не примушував себе до суворого нейтралiтету; навпаки, думки його зосереджувалися на iндивiдуальних перевагах одного претендента, потiм iншого – але поки це йому нiчого не давало.