Гітара, кості, кастет

– Робiть все, чого бажае душа, – повторив старий. – Я нi в чому вас не обмежую. Коли справу виконаете, я оцiню результат.

– Два тижнi подорожей… – мрiйливо протягнув Перрiш. – Те, чого менi завжди хотiлося. Я…

– Подорожi? – пирхнув Ван Бюрен. – Це коли вдома так багато можливостей? Ну, якщо в тебе в запасi рiк, то можна й помандрувати, але за два тижнi… я постараюся осмислити, як зможе допомогти людям бiзнесмен, що вийшов на пенсiю.

– Подорожi, та й по всьому, – в’iдливо повторив Перрiш.

 – Гадаю, всi ми маемо використовувати наше дозвiлля, щоб якнайкраще…

– Хвилинку, – втрутився Сайрус Джирард. – Годi влаштовувати словесний поединок. Зустрiнемося в моему офiсi через два тижнi – першого серпня, вранцi, о пiв на одинадцяту, i з’ясуемо, що у вас вийшло, – вiн повернувся до Рiпа Джонса. – У вас, напевно, теж е план?

– Нi, сер, – розгублено зiзнався Джонс, – намагатимуся щось вигадати.

Рiп Джонс розмiрковував весь вечiр, але нiчого натхненного так i не придумав.

Опiвночi вiн встав, знайшов олiвець i почав записувати те, як проводив вiльний час на святах, вiдпустках й канiкулах. Але все здавалося йому безглуздим й нудним, i до п’ятоi, поки не заснув, хоч намагався, та не змiг подолати страх перед порожнiми, безкорисливими годинами.

Наступного ранку, коли Лола Джирард виiжджала заднiм ходом з гаража, вона побачила, що до неi поспiшае через галявину Рiп Джонс.

– Пiдвезти в мiсто, Рiп? – запитала вона весело.

– Так, коли можна.

– Бачу, ти не поспiшаеш? Батько й iншi виiхали дев’ятигодинним потягом.

Джонс коротко пояснив, що вони трое тимчасово втратили роботу й офiс сьогоднi iх не приймае.

– Мене це хвилюе, – додав вiн похмуро. – Не розумiю сенс вiдпусток. Забiжу сьогоднi в контору: може, менi дозволять закiнчити справи, якi я почав.

– Ти б краще подумав, як станеш розважатися.

– Все, що я можу придумати, це напитися, – безпорадно зiзнався вiн. – Я родом з маленького мiстечка, у нас «дозвiлля» розумiють як «тинятися без дiла», – вiн похитав головою.

 – Не треба менi нiякого дозвiлля. Вперше в життi я отримав шанс, i хочеться ним скористатися.

– Слухай, Рiпе, – пiдкоряючись раптовому пориву, запропонувала Лола. – Нумо, коли закiнчиш справи в офiсi, зустрiнемося й щось придумаемо разом.

Вони зустрiлися, як запропонувала Лола, о п’ятiй годинi, але темнi очi Рiпа дивилися сумно.

– Мене не пустили.