Гітара, кості, кастет

Коли вiн покидав маетки, уважний спостерiгач помiтив би, що кожного разу групка зацiкавлених очиць супроводжувала його до виходу, а пiднесений шепiт натякав про наступну зустрiч.

Наступного дня вiн вiдвiдав дванадцять будинкiв. Саутгемптон був надзвичайно великим: вiн мiг би ходити так ще тиждень, не зустрiвши двiчi одного й того ж дворецького – та цiкавили його лише багатi, розкiшнi особняки.

Третього дня Джим зробив те, що у свiй час радили багатьом, та небагато робили, – вiн винайняв зал. Либонь, йому пiдказали мешканцi громiздких особнякiв вiком вiд шiстнадцяти до двадцяти.

Орендований зал колись був «Приватною гiмназiею мiстера Сноркi для джентльменiв». Вiн розташовувався над гаражем пiвденноi частини Саутгемптона i в днi своеi колишньоi слави, мушу повiдомити iз жалем, був тим мiсцем, де джентльмени пiд пильним наглядом мiстера Сноркi виправляли наслiдки бурхливо проведеноi ночi. Зараз зал занедбали – мiстер Сноркi закинув цю справу, виiхав з мiста та помер.

А зараз ми пропустимо три тижнi, протягом яких, припустимо, проект, пов’язаний з орендою залу та вiдвiдинами дюжини найбiльших особнякiв у Саутгемптонi, йшов своiм мирним шляхом.

Одразу перейдемо до того липневого дня, коли мiстер Джим Пауелл вiдправив телеграму мiс Амантiс Пауелл.

У нiй говорилося те, що, якщо мiс все ще прагне розкошiв вищого суспiльства, то iй слiд прибути в Саутгемптон найшвидшим потягом. А вiн зустрiне ii на вокзалi.

У Джима вiльного часу не було, тож, коли вона не прибула у вказаний час, вiн не став ii чекати.

Джентльмен припустив, що Амантiс прибуде iншим потягом, розвернувся, зiбравшись надолужити свiй проект… i… i зустрiв ii у дверях вокзалу; вона ввiйшла з вулицi.

– Але ж… як ви…

– Ну, – вiдповiла Амантiс, – я приiхала сьогоднi зранку, та не хотiла вас турбувати, тому знайшла досить пристойний, якщо точнiше, нудний пансiон на Оушен Род.

Вона зовсiм не скидалася на ту мляву Амантiс у гамаку на верандi, думав вiн. Дiвчина вдягнула блiдо-голубий костюм та маленький ошатний капелюшок, прикрашений закрученим пером, – виглядала майже так, як молодицi вiком вiд шiстнадцяти до двадцяти, якi останнiм часом повнiстю заволодiли його увагою.

Авжеж, вона неодмiнно потоваришуе з ними.

Глибоко вклонившись, вiн запросив ii в таксi та всiвся поруч.

– Чи не час для розкриття вашого плану? – запитала вона.

– Вся справа в тутешнiх свiтських панянках, – вiн безтурботно змахнув рукою. – Тепер я знаю всiх!

– А де ж вони?

– Зараз вони iз Гюго.