Гітара, кості, кастет

Пам’ятаете? Це мiй камердинер.

– Із Гюго? – очi ii з подиву заокруглилися. – Чому? Про що це ви?

– Ну, тепер у мене тут щось на кшталт школи… у вас це, напевно, так називаеться.

– Школа?

– Взагалi-то це Академiя. Я – директор. Це я ii сформував.

І, нiби збиваючи термометр, витрусив iз пiджака картку.

– Гляньте.

Вона взяла вiзитку. Великими лiтерами на нiй було написано:

ДЖЕЙМС ПАУЕЛЛ; М. ДЖ. Н.

«Гра в костi, кастет i гiтара»

Вона здивовано глянула на картку.

– Гра в костi, кастет i гiтара? – перепитала зi страхом.

– Так, мем.

– Що це значить? Ви… ви продаете це?

– Нi, мем. Я цьому навчаю. Це моя робота.

– Гiтара, костi, кастет? А що таке М. ДЖ. Н.?

– Це – «Магiстр джазових наук».

– Але що це таке? Що за науки?

– Що ж, як би вам пояснити. Одного вечора, коли я був в Нью-Йорку, то розмовляв з одним п’яним молодиком. Вiн сiв до мене в авто. Гуляв з якоюсь свiтською панянкою – i загубив ii.

– Загубив?

– Так, мем. Думаю, вiн забув про те, де ii загубив.

І, звiсно, неабияк розхвилювався. Ну, я й подумав, що в такий час життя цих дiвчат… ну, свiтських дiвчат… сповнене небезпек, тому курс мого навчання розкривае способи захисту проти цих загроз.

– Ви вчите iх, як користуватися кастетом?

– Так, мем, якщо це необхiдно. Наприклад, вiзьмiмо дiвчину, котра приходить в кафе, в якому iй краще було б не з’являтися. Затим ii кавалер випивае трохи бiльше, нiж слiд, i засинае, а тим часом до неi пiдходить iнший зi словами «Привiт, крихiтко!», чи що там зазвичай тутешнi серцеiди говорять.

Що iй робити? Панянка не може кричати, бо тепер справжнi ледi не кричать. Нi-нi! Вона лиш засовуе руку в кишеню, надiвае на руку захисний кастет фiрми «Пауелл», дiвочий розмiр, виконуе один рух, який я називаю Свiтський Хук, i оп-па! Цей здоровило опиняеться на пiдлозi.

– Ну… ну а гiтара для чого? – з тривогою прошепотiла Амантiс. – Що, слiд ще комусь вцiдити нею?

– Боже збав, мем! – з жахом вигукнув Джим.

 – Нi. Жодну ледi в моiй Академii не напучують пiдiймати гiтару на кого б там не було. Я навчаю iх гри. Ух! Ви б почули. Пiсля кiлькох урокiв можна подумати, що декотрi з них – темношкiрi!

– А костi?

– Костi? Вони менi, як рiднi. Мiй дiд був тим ще гравцем. Я навчаю iх як ними грати. Захистимо не тiльки людину, але й гаманець.

– А учнi у вас е?

– Мем, у мене навчаються найкращi та найзаможнiшi люди зi всього мiста. Та я ще не все вам розповiв.