Історія Флоренції. Державець

З радощiв вiн улаштував у Веронi бенкет i, не без впливу винних випарiв, наказав наповнити вином Гунимундiв череп i пiднести його Розамундi, що сидiла напроти нього. При цьому вiн промовив навмисне голосно, так, щоб королева чула, що нехай на радощах вона вип’е разом зi своiм батьком. Слова цi були iй немов гострий нiж у серце, i Розамунда замислила помсту. Вона знала, що благородний лангобард на ймення Алмахiльд, юнак до лютi хоробрий, закоханий в одну з ii служниць, i змовилась iз цiею жiнкою зробити так, щоб вiн провiв нiч iз нею, королевою, замiсть своеi коханки.

Та вказала йому, куди вiн мае прийти на побачення, i вiн лiг у темному покоi з Розамундою, вважаючи, що обiймае ii служницю. Пiсля того як усе сталося, Розамунда зiзналася йому й дала йому вибiр: або вiн уб’е Альбоiна й заволодiе назавжди i престолом, i нею, або буде страчений Альбоiном як осквернитель королiвського ложа. Алмахiльд погодився вбити Альбоiна, та, здiйснивши це вбивство, вони побачили, що влади iм не захопити, до того ж почали побоюватися, щоб з ними не розправилися лангобарди, якi Альбоiна любили. Тому, захопивши iз собою всi королiвськi скарби, вони втекли в Равенну до Лонгина, де й були з почестями прийнятi ним. Поки вiдбувались усi цi подii, iмператор Юстин помер, i спадкоемцем його став Тiберiй, який так зав’яз у вiйнi з парфянами, що не в змозi був надати хоч яку допомогу Італii. Лонгин вирiшив, що настала для нього нагода стати за допомогою Розамунди та ii золота королем лангобардiв i всiеi Італii. Вiн розповiв про свiй задум Розамундi й умовив ii вбити Алмахiльда, а його, Лонгина, взяти за чоловiка. Вона погодилась i, коли Алмахiльд пiсля лазнi захотiв пити, пiднесла йому заздалегiдь приготований кубок iз отруеним вином. Вiдпивши до половини кубка, вiн раптом вiдчув, як йому розривае нутрощi, зрозумiв, у чому рiч, i примусив Розамунду допити решту отрути. Так, незабаром, обое вони сконали, i Лонгин утратив надiю стати королем.

ІХ

Тим часом лангобарди зiбрались у Павii, яка стала столицею iхнього королiвства, i оголосили королем Клефа.

Вiн заново вiдбудував Імолу, зруйновану Нарсесом, захопив Рiмiнi й майже весь край аж до Рима, але в цьому переможному походi помер. Клеф поводився не тiльки з чужинцями, а й зi своiми лангобардами так жорстоко, що вони тепер вiдчували вiдразу до королiвськоi влади й вирiшили не ставити над собою королiв, а обрати тридцятьох герцогiв i доручити iм управлiння краiною.