Романи

Це було старе авто iз перших моделей, сiрого кольору. Те, як вона сидiла – грацiйно прямо, вираз ii обличчя, де злились воедино гiднiсть i краса, те, як воно ледь потеплiло давно забутою усмiшкою – сповнило його вiдчуттям гордостi за неi.

Вона роззирнулась обабiч i обережно рушила зi швидкiстю десь двi милi за годину, щомитi благаючи Еморi стежити за дорогою. І на одному залюдненому пререхрестi вона змусила його вийти з машини i бiгти попереду, як регулювальник (Беатрiс була, так би мовити, обачним водiем).

– Ти вирiс! Але ти досi дуже гарний, здаеться, ти проскочив той незграбний вiк, себто коли вiн починаеться? У шiстнадцять, п’ятнадцять чи чотирнадцять? Я постiйно забуваю, але ти його проскочив – це точно.

– Не сором мене… – пробурмотiв Еморi.

– Але, мiй любий хлопчику, який на тобi дивний одяг! Усе дiбране, як один комплект, – це так задумано? А бiлизна – теж пурпурова?

Еморi не надто ввiчливо щось буркнув.

– Ти мусиш поiхати до Брукса i замовити кiлька пристойних костюмiв. Окрiм того, нам потрiбно поговорити сьогоднi ввечерi або завтра. Я хочу докладно знати про твое здоров’я – геть усе, ти, мабуть, зовсiм занедбав серце i сам про це не здогадуешся.

Еморi подумав: яким поверховим було нашарування його власного поколiння. Окрiм миттевого вiдчуття сором’язливостi, вiн усвiдомив, що його давнiй дитячий зв’язок з матiр’ю не переривався анi на хвилину.

(Хоча першi декiлька днiв вiн вештався садом та вздовж берега в станi покинутоi самотностi, знаходячи якусь апатичну вiдраду у викурюваннi сигарет «Bull» у гаражi в компанii одного iз шоферiв.)

Шiстдесят акрiв маетку були поцяткованi старими i новими альтанками, фонтанами i бiлими лавами, якi виринали подекуди iз гущавини; там також кублилось постiйно зростаюче сiмейство бiлих котiв, вони блукали мiж клумбами i вимальовувались уночi на фонi чорних силуетiв дерев.

На однiй iз таких тiнистих стежин Беатрiс врештi зловила Еморi, пiсля того, як мiстер Блейн усамiтнився за звичкою на весь вечiр у своiй бiблiотецi.

Дорiкнувши йому, що вiн ii уникае, вона втягнула його в довгий тет-а-тет при мiсячному сяйвi. Їi краса захоплювала його – вiн знаходив у собi стiльки ii рис, – яка витончена ii бiла шия i плечi, грацiйнiсть заможноi трицятилiтньоi жiнки.