Романи

)

– Але я помiтив, – продовжував викладач, добираючи слова, – що ви – не дуже користуетесь популярнiстю серед хлопцiв.

– Це так, сер… – Еморi облизав сухi губи.

– Отож, я подумав: можливо, вам не зовсiм зрозумiлi мотиви iхньоi поведiнки? Я скажу вам, бо вважаю, що коли юнак знае своi труднощi, йому легше з ними впоратись i зрозумiти, чого ж оточення очiкуе вiд нього. – Вiн зробив паузу i знову делiкатно продовжив: – Здаеться, вони вважають вас дещо зарозумiлим.

Еморi не витримав.

Вiн пiдхопився, ледь стримуючись.

– Я знаю! Ви гадаете, я не знаю? – Вiн уже кричав. – Я знаю, що вони думають! Навiщо ви менi це кажете? – Вiн схаменувся. – Я… я… менi треба йти, вибачте мою грубiсть…

Вiн вилетiв iз кiмнати. Дорогою до гуртожитку свiже повiтря охолодило його, вiн торжествував, що вiдмовився вiд допомоги.

– Старий дурень! – огризнувся вiн. – Начебто я не знаю!

Однак вiн вирiшив, що то буде вдалий привiд, щоб не повертатись у навчальну кiмнату, i зручно вмостився в своему закутку, дочитуючи «Бiлий загiн» i жуючи печиво з кремом.

ЕПІЗОД ІЗ ДИВОВИЖНОЮ ПАННОЮ

Лютневе небо ряснiло яскравими зорями. Нью-Йорк спалахнув для Еморi небаченим блиском у день народження Вашингтона у всiй красi цiеi довгоочiкуваноi подii. Мiсто промайнуло перед ним яскравою смугою на фонi глибокого синього неба, малюючи картину розкошi, гiдну казкових мiст iз «Тисячi й однiеi ночi».

Цього разу вiн побачив мiсто у свiтлi електричних вогнiв, романтикою пригод манило вiд велетенських рекламних щитiв на Бродвеi i вiд жiночих очей в готелi «Астор», де вiн обiдав з юним Паскертом iз Сент-Реджиса. Коли вони в театрi йшли проходом до своiх мiсць, iх зустрiло хвилююче звучання й переспiв настроюваних скрипок i чуттевий, глибокий аромат гриму й парфумiв. Його поглинала атмосфера епiкурейськоi насолоди, все зачаровувало. Сьогоднi у програмi був «Маленький мiльйонер» з Джорджем М. Коханом. На сценi була приголомшлива юна брюнетка. Вона танцювала так, що в Еморi на очi навертались сльози.

«О, прекрасна панно, яка ти незрiвнянна!» – спiвав тенор, i Еморi погоджувався з ним, мовчки, але iз запалом.

«Любi слова твоi пронизують серце мое…»

Скрипки затремтiли на останнiх нотах, дiвчина впала на сцену, наче зiм’ятий метелик, зал вибухнув оплесками.