Романи

У цi хвилини звитяга сочилась, як вино, крiзь жовтневу напiвтемряву, вiн був зухвалим героем, одним iз веселоi ватаги вiкiнгiв, що перетинае розлючене море на швидкому дракарi, соратником Роланда i Горацiя, Сера Найджела i Теда Коя – пошрамований, понiвечений, що незламною волею кинувся в бiй, – вiн стримуе несамовитий натиск, вiн чуе, як доноситься десь iздалеку гул трибун… І раптом, весь в синцях i саднах, але досi невловимий, вiн мчить по широкiй дузi, звиваеться, змiнюе темп i падае долiлиць за воротами Гротона з м’ячем.

Двое навалюються йому на ноги, тачдаун, i перемога для його команди!

ЗАПИСКИ МОЛОДОГО ЗАЛИЗИ

Із захмарних висот старших класiв i своiх недавнiх успiхiв Еморi скептично оглядався на свiй статус минулого року. Вiн дуже змiнився, наскiльки Еморi Блейн взагалi мiг змiнитися. Еморi плюс Беатрiс плюс два роки у Мiннеаполiсi – цi складники сформували його, коли вiн поступав у Сент-Реджис. Але налiт двох рокiв, проведених в Мiннеаполiсi, був не надто тривким, недостатнiм, щоб приховати оте «Еморi плюс Беатрiс» вiд допитливих очей закритоi школи.

Отже, школа Сент-Реджис почала болiсно i жорстоко висвердлювати iз нього Беатрiс i накладати новий i бiльш вiдповiдний настил на початкову складову.

Але нi Сент-Реджис, нi сам Еморi не усвiдомлювали того факту, що внутрiшне глибинне ество Еморi залишилось незмiнним. Тi риси, за якi його так не любили, – хизування, лiнь, блазнювання – сприймались тепер як належне, така собi ексцентричнiсть зiркового квотербека, лiцедiя i редактора «Базiкала» (його дивувало, що молодшi школярi наслiдують тi самi риси, за якi його ще недавно вважали нiкчемою).

Пiсля закiнчення футбольного сезону вiн впав у мрiйливу задуму. У вечiр балу перед початком канiкул вiн рано вислизнув, щоб заховатись у себе в лiжку i насолодитись звуками скрипки, якi залiтали до його кiмнати крiзь вiдчинене вiкно. Багато ночей вiн мрiяв про кав’ярнi, що причаiлись десь у закутках Монмартру, де дипломати i чепуруни сповiряють своi романтичнi таемницi жiнкам iз шкiрою кольору слоновоi кiстки, а оркестри виграють вiденськi вальси, i повiтря гусне вiд екзотичних ароматiв, запаху iнтриг та пригод.

Навеснi вiн прочитав за програмою «Алегро» Джона Мiльтона, це надихнуло його на лiричнi виливи у формi вiршування на тему Аркадii i сопiлки Пана. Вiн переставив свое лiжко так, щоб сонце будило його на свiтанку своiм промiнням, тодi одягався i йшов до староi гойдалки, що висiла на яблунi бiля гуртожитку старшокласникiв.