Романи

– Далi почав перелiчувати одну за одною: – Ось – Мерилiн де Вiтт, гарненька, мае власну машину, i це дуже зручно; це – Саллi Везербi, вона, щоправда, трохи розповнiла; а це – Майра Сент-Клер – давня пасiя, охоче дае себе цiлувати, якщо хочеш знати.

– Як ти даеш собi з ними раду? – Керрi нiяк не мiг заспокоiтись. – Я спробував усе, але цi сороки мене навiть не бояться.

– Бо ти – типовий «хороший хлопчина», – висунув припущення Еморi.

– Точно! Їхнi матусi нiколи не хвилюються, коли вони зi мною. Але це вже занадто! Якщо я намагаюся взяти когось за руку, – вона смiеться i не вiднiмае руки, нiби це не ii рука.

Коли рука вже в моiй – вони раз, i вiдсмикують ii. Що воно означае?

– А ти будь загадковим, – порадив Еморi. – Скажи iм, що ти дикун i тiльки вони можуть облагородити тебе. Зцiпивши зуби, йдеш додому, а тодi раптом повертаешся через пiвгодини, – словом, приголомшуй iх.

Керрi похитав головою:

– Дохлий варiант. Якось я написав дiвчинi з Сент-Тiмотi гарного любовного листа. В одному мiсцi навiть вiд хвилювання написав: «О Боже, як я вас кохаю!» Вона взяла манiкюрнi ножицi, вирiзала «О Боже», а решту показувала всiм, всiй школi.

В моему варiантi це не дiе. Я просто «пристойний хлопець», i всiлякi такi дурницi не для мене.

Еморi усмiхнувся i намагався уявити себе «хорошим хлопцем». У нього так нiчого й не вийшло.

В лютому падав дощ iз снiгом, бурхливий перший семестр закiнчився, а життя в «Унiверi 12» тривало так само весело, хоча й безцiльно. Раз на день Еморi пригощався клубним сендвiчем, кукурудзяними пластiвцями i картоплею-фрi «У Джо».

Зазвичай, компанiю йому складали Керрi або Алек Коннедж. Останнiй був мовчазним вiдлюдником-зализою з Гочкiса. Вiн жив по сусiдству i потерпав вiд вимушеноi самотностi, як i Еморi, бо всi його однокласники вступили до Єля. Кнайпа «У Джо» була неестетичною i антисанiтарною забiгайлiвкою, але тут можна було вiдкрити безлiмiтний кредит (а це було суттевою перевагою для Еморi). Його батько останнiм часом експериментував iз облiгацiями гiрничих компанiй, i, як наслiдок, утримання Еморi хоч i було доволi пристойним, проте не таким, на яке вiн розраховував.

«У Джо» була ще одна суттева перевага – старшокурсники не заглядали туди. Отож, о четвертiй годинi кожного дня Еморi в компанii друга чи книжки приходив сюди, щоб чимось пiдживитись. Одного дня у березнi виявилось, що всi столики зайнятi, i вiн вмостився у крiсло навпроти якогось першокурсника, який пильно зiгнувся над своею книжкою.