Романи

Не можу нiяк вирiшити, чи далi плекати свiй хист i стати, примiром, видатним драматургом, чи плюнути на все i стати принстонським зализою?

– А навiщо вибирати? – знизав плечима Керрi. – Краще плисти за течiею, як я. Я взагалi збираюсь грiтися в промiннi слави мого брата Берна.

– Я не можу плисти за течiею – я хочу бути помiтним. Я хочу мати вплив, хоча би з-помiж студентiв. Скажiмо, або бути головним редактором «Принстонiвця», або президентом «Трикутника». Я хочу, щоби мною захоплювались, Керрi.

– Ти надто забагато про себе думаеш (Еморi ця думка здивувала).

– Нi, я й про тебе теж думаю. Ми маемо спiлкуватись iз рештою курсу, повсякчас, особливо зараз, коли так приемно бути снобом. Я б, наприклад, хотiв привести якусь кралечку на бал у червнi, але щоб я змiг бути при цьому невiдпорно елегантним. І представити ii всiм нашим серцеiдам i футбольним капiтанам, i таке iнше…

– Еморi, – сказав Керрi, втрачаючи терпець, – ти ходиш по колу! Якщо хочеш прославитись – займись, нарештi, чимось, якщо нi – просто розслабся.

– Вiн позiхнув. – Ходiмо, нехай кiмната трохи провiтриться, бо ми тут накурили. Гайда вниз, подивимось футбольне тренування.

Еморi знехотя приеднався до цiеi пропозицii. Вiн вирiшив, що злет його кар’ери почнеться з наступноi осенi. А поки можна разом iз Керрi влаштовувати веселi оказii у стiнах «Унiверу 12».

Вони пiдкладали лимонний пирiг у лiжко бiдолашного еврейського хлопця, або залишали весь будинок без газу, вимкнувши нагрiвач у кiмнатi Еморi, що дуже спантеличило панi хазяйку i мiсцевого слюсаря; перенесли пожитки «плебеiв-пиякiв» (картини, книги, меблi) у ванну кiмнату.

Цим вони неабияк збентежили двох друзяк, якi ще не прийшли до тями пiсля веселоi вечiрки в Трентонi. Але витiвникiв засмутило, що плебеi-пияки все сприйняли як недолучний жарт. Вони рiзались у покер, двадцять одне i джек-пот вiд свiтання до смерку, а коли в одного сусiда був день народження, намовили його купити на всiх шампанського для бурхливоi вечiрки. Спонсор вечiрки чомусь залишився тверезий, i Керрi з Еморi мимохiть зiштовхнули його зi сходiв (а потiм весь наступний тиждень навiдували бiдолаху в лiкарнi, спокутуючи свою провину).

– Скажи, хто всi цi дiвчата? – запитався одного дня Керрi (стоси листiв до Еморi непокоiли його). – Дивився я тут недавно отi поштовi штемпелi – Фармiнгтон i Доббс, Вестовер i Дан-Холл – що б це мало означати?

Еморi скептично усмiхнувся:

– Усi вони з Мiннеаполiса i Сент-Пола.