Романи

Вiн наiвно гадав, що Принстон складаеться iз жахливих фiлiстимлян i безнадiйних зубрiiв. Отож здибати тут людину, яка могла розкуто розводитись про Кiтса, та ще й, вочевидь, мила руки, – то була велика насолода.

– А ви читали щось iз Оскара Вайлда? – запитав вiн.

– Нi, а хто вiн?

– А хiба ви не чули?

– А, так, згадав. (Щось далеке тенькнуло у пам’ятi Еморi.) Це хiба не про нього була оперета «Терпiння»?

– Саме так, про нього. Я щойно прочитав його книжку – «Портрет Дорiана грея», дуже вам рекомендую.

Вам сподобаеться. Можу позичити, якщо хочете.

– Звичайно, дуже хочу!

– Заходьте до мене в гостi. У мене е ще декiлька гарних книжок.

Еморi трохи вагався. Вiн зиркнув на компанiю з Сент-Пола (серед них був неймовiрний, неперевершений Гемберд) i задумався: а як уплине на його репутацiю дружба з цим диваком? Вiн так нiколи i не розвинув у собi навик швидко заводити друзiв, а тодi позбуватись iх (вiн був не надто рiшучий для цього).

Отож вiн зiставляв безсумнiвну привабливiсть i цiннiсть Томаса Д’Інвiлье i холоднi позики окулярiв у роговiй оправi, якi, як йому здавалось, пильно стежили за ним з-за сусiднього столика.

Попри все, вiн вiдкрив для себе «Дорiана грея», i «Дiву скорботи Долорес», i «Безжалiсну красуню». Цiлий мiсяць вiн захоплювався тiльки цим. Свiт став для нього укритим поетичною паволокою, вiн чимдуж намагався поглянути на Принстон крiзь пересичений погляд Оскара Вайлда i Свiнберна або «Фiнгала О’Флегертi» i «Альджернона Чарльза» (як вiн iх манiрно-жартома називав).

Вiн жадiбно поглинав кожноi ночi: Шоу, Честертон, Баррi, Пiнеро, Єтс, Сiнг, Ернест Доусон, Артур Саймонс, Кiтс, Зудерман, Роберт Г’ю Бенсон, «Савойськi опери» – усю цю строкату сумiш. І раптом збагнув, що всi цi роки майже нiчого серйозного не читав.

Зустрiч iз Томом Д’Інвiлье була для нього радше вдалою оказiею, нiж дружбою. Еморi зустрiчався з ним приблизно раз на тиждень, разом вони побiлили стелю в Томовiй кiмнатi i прикрасили стiни дешевими гобеленами, купленими на аукцiонi, розставили високi пiдсвiчники i повiсили строкатi штори.

Том подобався Еморi розумом, лiтературною освiченiстю, тим, що не був знiженим чи манiрним. Насправдi, найчастiше красувався Еморi: кожен вислiв вiн намагався перетворити на епiграму (що, зрештою, не надто велика заслуга, якщо тi епiграми показнi). Весь «Унiвер 12» веселився.