Романи

– А вони за нами не кинуться?

– Нi, – сказав Керрi, – спочатку вiн подумае, що ми – сини багатiя абощо, потiм ще раз погляне на чек i покличе менеджера, а тим часом…

Вони залишили автiвку на Есберi i поiхали трамваем на Алленгерст, де оглянули залюдненi павiльйони. О четвертiй iм захотiлось пiдвечеряти. Цього разу вони заплатили ще меншу суму вiд загального рахунку; може, справа була в iхньому виглядi чи у стриманостi, з якою вони поводились, але iм усе зiйшло з рук, i нiхто iх не переслiдував.

– Бачиш, Еморi, ми соцiалiсти-марксисти, – пояснив Керрi.

– Ми зневажаемо приватну власнiсть i пiддаемо ii великому випробуванню.

– Але ж скоро нiч, – нагадав Еморi.

– Нiчого, покладися на Голiдея!

Десь о пiв на шосту вони вже добряче розвеселились i, взявшись за руки, валандались по бульвару, спiваючи веселу пiсеньку про морськi хвилi. Потiм Керрi побачив якесь обличчя в натовпi, що привернуло його увагу, видiляючись iз загальноi маси. Керрi вигулькнув за мить разом iз страхiтливо зугарною дiвчиною, яку тiльки Еморi доводилось бачити.

Їi безбарвнi уста розтягнулись вiд вуха до вуха, здоровеннi зуби видавались наперед, малесенькi оченята косували до гачкуватого носа. Керрi блазнювато вклонився:

– Славетна Калука, гавайська королева! Дозвольте вiдрекомендувати вам панiв Коннеджа, Слоуна, Гемберда, Ферренбi та Блейна!

Дiвчина зробила реверанс до присутнiх. «Бiдолашне створiння, – подумав Еморi. – Мабуть, на неi ранiше нiхто не звертав увагу, можливо, вона ще й недоумкувата».

Поки вони прогулювались усi разом (Керрi запросив ii на вечерю), вона не сказала нiчого, що могло б змiнити його думку.

– Вона волiе своi нацiональнi страви, – поважно звернувся Алек до офiцiанта, – хоча будь-яка проста iжа теж згодиться.

Протягом усiеi вечерi вiн звертався до неi iз пiдкресленою шаною, Керрi по-дурному до неi залицявся, сидячи iз другого боку, а вона вишкiрялася i шарiлася. Еморi отримував задоволення, спостерiгаючи цю виставу, подивований.

Звiдки в Керрi отой талант перетворювати незначний випадок на щось комiчно-довершене? Вони, здавалось, всi могли щось подiбне, i бути серед них уже було вiдпочинком. Загалом, Еморi любив людей поодинцi, але боявся натовпу (хiба що вiн був його центром). Вiн задумався: що кожен iз них приносить у товариство, який iхнiй внесок у цю своерiдну атмосферу? Алек i Керрi були його душею, але зовсiм не центром. Центром були мовчазний Гемберд i трохи гордовитий Слоун.