Романи

– Ми обое такi, то все прагнення класифiкацii i знаходження единого типу.

– Схоже, це бажання добутися чогось визначеного…

– Це i е ядро схоластичноi фiлософii.

– А я до приiзду сюди вже почав було думати, що перетворююсь на дивака. А то все було позерство, тепер я розумiю.

– Не переймайся цим; для тебе не позувати – то е поки що найбiльша поза з усiх. Позуй…

– Справдi?

– Але визначай прiоритети.

Пiсля повернення до коледжу Еморi отримав ще декiлька листiв вiд монсеньйора, якi дали ще бiльшу поживу для його честолюбства.

«Боюсь, я налаштував тебе думати, буцiмто ти у повнiй безпецi. Але ти мусиш пам’ятати: я це зробив iз вiрою в твоi можливостi (не через безглузду переконанiсть, що ти всього досягнеш отак, без боротьби). Деякi риси твого характеру можуть видатись тобi прийнятними, але не завжди варто виказувати iх перед iншими. Ти – нечуйний i майже не спроможний на глибокi почуття. Ти проникливий, але не кмiтливий, марнославний замiсть iстинноi гордостi.

Не дозволяй собi вiдчувати себе нiкчемним; дуже часто в життi твоi вчинки будуть поганими (а тобi здаватиметься, що вони найкращi). І не страждай через втрату своеi «особистостi», як тобi це уявляеться. У п’ятнадцять ти весь свiтився, як свiжий ранок, у двадцять ти меланхолiйно сяятимеш, як мiсяць. Але коли доживеш до моiх рокiв, ти знов, можливо, випромiнюватимеш, як i я, ясну позолоту вранiшнього сонця.

Якщо ти будеш писати менi листи, прошу тебе – пиши просто й щиро.

Твiй останнiй лист був схожий на трактат з архiтектури. І вiн був такий жахливий, такий мудрагельський, що менi здалось, буцiмто ти живеш в емоцiйному й iнтелектуальному вакуумi. Остерiгайся безповоротно класифiкувати людей на якiсь типажi. Адже замолоду люди стрибають туди-сюди вiд одного класу до iншого, i якщо ти будеш i далi зверхньо наклеювати на людей ярлики, то всього-на-всього впихатимеш iх у коробки. А коли у тебе почнуться справжнi конфлiкти з життям, вони вистрибнуть звiдтам, як ляльки на пружинi, i покажуть на тебе пальцем. Найцiннiшим орiентиром для тебе була б зараз така особистiсть, як Леонардо да Вiнчi.

Життя завжди тектиме вгору чи вниз (я теж це проходив замолоду), але тримай свiй розум у ясностi. І навiть якщо якiсь дурнi чи мудрагелi насмiляться критикувати тебе – не дорiкай собi занадто.

Ти кажеш, що умовностi – то единий фактор, який не дае тобi встояти в «жiночому питаннi».