Романи

Не будь-якi iдеi доконче пасують таким людям, як ти (це те, що ти намагався зробити). Якщо ми можемо не зупинятись на чомусь одному, i видiляти принаймнi годину в день на роздуми, то здатнi творити справжнi дива. Але якщо пристосовуемо якусь схему слiпо – то ми самi iз себе робимо вiслюкiв. Еморi (тiльки мiж нами), я й сам лише недавно цьому навчився. Я можу робити сто другорядних справ замiсть найбiльш актуальноi. Отож саме на цьому я й спотикаюсь – так само, як ти зi своею математикою цiеi осенi.

– Але що саме нам потрiбно? Ця «актуальна справа» менi завжди здаеться найменш важливою.

– Бо ми не персоналii. Ми – особистостi.

– Це ви гарно сказали… А що воно означае?

– Персоналiя – це те, ким ти себе вiдчуваеш, те, чим е (з твоiх слiв) Керрi i Слоун. Персоналiя – це просто фiзична iстота, вона завжди дрiбнiша, нiж людина загалом… Я бачив, як вони випаровуються майже повнiстю, скажiмо, пiсля тривалоi хвороби. Знаеш, поки персоналiя активна, вона iгноруе найактуальнiше. Натомiсть особистiсть постiйно щось накопичуе.

Вона нероздiльна зi своею мотивацiею. Вона – як жердина, на якiй можуть висiть тисячi речей. Інколи це щось помiтне, як у випадку з тобою; але в будь-якому разi особистiсть використовуе цей багаж розважливо та свiдомо.

– На жаль, моi найцiннiшi надбання розлетiлись на друзки, коли були менi найбiльше потрiбнi… – Еморi охоче пiдхопив тон розмови.

– Так, у тому-то й рiч. Коли ти вiдчуваеш, що увесь твiй накопичений багаж на додачу до талантiв випирае iз тебе так, що тебе вже нiщо не здатне хвилювати – тодi ти можеш впоратись з будь-чим без жодних труднощiв.

– Але, з iншого боку, без моiх надбань я безпорадний!

– Безумовно. Ось яка iдея: зараз ти можеш почати все спочатку. З такого початку, який анi Керрi, анi Слоун нiколи не будуть мати. Ти втратив три-чотири оздоби i натомiсть вiдкинув решту. Нинi тобi потрiбно зiбрати нову колекцiю. І чим прискiпливiший ти будеш у своему виборi, тим краще. Але пам’ятай: роби те, що е найбiльш цiнним!

– Монсеньйоре, з вами все стае так зрозумiло…

Такими були iхнi бесiди, найчастiше – про них самих, про фiлософiю i релiгiю, або що таке життя – гра чи таемниця? Священик, здавалось, вгадував думки Еморi ще до того, як вони проявлялись у головi юнака – так схоже вони мислили за формою i змiстом.

– Чому я повсякчас складаю списки? – запитався Еморi одного вечора. – Списки речей рiзного характеру?

– Бо ти медiевiст, – вiдповiв монсеньйор.