Потоп. Том I

Та попри бунт, попри виснаження сил у попереднiх вiйнах i дiячi, i воiни запевняли, що саме лише Велике Князiвство могло i було в станi не тiльки навалу вiдбити, але ще й стяги своi звитяжнi поза власнi кордони занести. На нещастя, внутрiшня незгода ставала тiй силi на перешкодi, паралiзуючи намагання навiть тих громадян, котрi життя та майно пожертвувати були готовi.

Тим часом у землях, ще не окупованих, захищалися тисячi бiженцiв, як зi шляхти, так iз простого люду. Мiста, мiстечка i села в Жемайтii повнилися людьми, яких поразки вiйни загнали у злиднi та розпач.

Мiсцеве населення не могло нi розмiстити всiх, нi дати iм достатньо iжi. Тому там повально вмирали з голоду саме люди низького стану. Неодноразово силою брали те, в чому iм вiдмовляли, звiдси й заворушення, бiйки та розбоi ставали щораз частiшими.

Зима була надзвичайна у своiй суворостi. Настав нарештi квiтень, а снiги лежали глибокi не лише в лiсах, але навiть на полях. Коли минулорiчнi запаси вичерпалися, а нових ще не було, почав насiдати голод, брат вiйни, i простягав свое панування щораз ширше.

Виiхавши з дому, неважко було зустрiти трупи людей, що лежали на полях, при дорогах, закостенiлi, обгризенi вовками, якi плодилися надзвичайно, цiлими ватагами пiдходили пiд села та закутки. Їхне виття змiшувалося з людськими зойками жахiття. По лiсах, на полях i поблизу численних сiл палахкотiли ночами багаття, при яких бiднота грiла змерзлi кiнцiвки, а коли хтось проiжджав, то бiгли за ним, просячи хоч грiш, хлiб, милостиню, стогнучи, проклинаючи та погрожуючи одночасно. Забобонний страх опанував людський розум. Багато хто казав, що цi вiйни, такi несприятливi, i нещастя, доти нечуванi, з королiвським iменем пов’язанi. Охоче тлумачили, що лiтери: J. C. R., викарбуванi на грошах, означають не лише Joannes Casimirus Rex[22 - Joannes Casimirus Rex (лат.) – Ян-Казимир король.], а й Initium Calamitatis Regni[23 - Initium Calamitatis Regni (лат.) – початок лиха королiвства.]. А якщо в провiнцiях, ще вiйною не охоплених, виникав такий переляк i безлад, то легко здогадатися, що робилося в тих, якi вже топтала вогняна нога Молоха. Вся держава була розпорошена, пошарпана партiями, хвора i в гарячцi, як людина перед смертю. Пророкували також новi зовнiшнi та внутрiшнi вiйни. Причин для них не бракувало. Рiзнi впливовi в Речi Посполитiй роди, охопленi вихором незгоди, зиркали один на одного, як ворожi держави, а за ними цiлi землi i повiти творили протилежнi табори.