Потоп. Том I

– Кажуть, що королiвський замок гарнiший навiть, нiж у Кейданах?

– Нiж у Кейданах? Та вiн зi столичним навiть рiвнятися не може! Це строга будiвля, вся мурована, що дерева навiть не побачиш. Навколо е два ряди покоiв, один вiд одного гарнiший. У них там можна побачити розмаiтi вiйни та звитяги, пензлем на стiнах увiковiченi, наприклад, дii Зигмунтa III та Владиславa. Надивитися на таке неможливо, бо все, наче живе. Дивно, що не рухаються тi, хто б’ються, i не лементують. Але вже цього нiхто передати не зумiе, навiть найкращий маляр.

Деякi покоi повнiстю зробленi з золота; крiсла та лавки бiсером або парчею оздобленi, столи з мармуру й алебастру, а що шкатулок, пудрениць, годинникiв, що вдень i вночi час показують, цього б i на пергамент не переписати. Винятково король iз королевою по тих покоях ходять i достатку радiють. А ввечерi дивляться театр, задля бiльшоi розваги…

– А що таке театр?

– Як би це вам пояснити. Це таке мiсце, де грають комедii й iталiйськi майстернi пiруети демонструють.

Примiщення для нього таке велике, як цiлий костел, повнiстю у масивних колонах. По один бiк сидять тi, хто хоче дивитися, а по iнший – майстерно зробленi декорацii. Однi пiдiймаються i опускаються; iншi на шурупах в рiзнi боки обертаються. Часом показують темряву з хмарами, а потiм приемне свiтло. Нагорi небо з сонцем або з зорями, а внизу можна побачити часом жахливе пекло…

– Ісусе! – зойкнули пацунельки.

– …З чортяками. Часом море безкрайне, на ньому кораблi та сирени. Однi особи спускаються з неба, iншi виходять з-пiд землi.

– Я би пекла бачити не хотiла! – вигукнула Зоня. – Дивно, що люди вiд такого жахливого видовища не втiкають.

– Не тiльки не втiкають, а й плескають вiд захоплення, – продовжував пан Володийовський, – бо це все iмiтацiя, не справжне, й якщо перехрестити, не зникне. Немае в цьому жодного злого духа, лише людська фантазiя. Навiть епископи туди з почтом ходять, i рiзнi сановники, котрi потiм разом iз королем перед сном до бенкету сiдають.

– А вранцi й удень що вони роблять?

– Це залежить вiд настрою.

Вранцi встають i ванну приймають. Є там така кiмната, в якiй немае пiдлоги, а лише олов’яна нiша, як срiбло виблискуе, а в нiй вода налита.

– Вода в кiмнатi. Ви таке чули?

– Так i е. Вода прибувае або витiкае, як заманеться. Може вона бути теплою або зовсiм холодною, бо там е труби з краниками, з яких така i така ллеться. Покрутите краником, аж iз нього тече, що i плавати можна в кiмнатi, як в озерi.