Потоп. Том I

– Подейкують, що нашi знову мають вирушати, – зауважила Терка, – бо лише на короткий час одержали вiдпустку.

– Ох, – повiдомив пан Мiхал, – гетьман розпустив iх, бо грошей у скарбницi не мае. Справжнiй вiдчай! Коли люди найбiльше потрiбнi, то мусить iх вiдсилати. Але вже на добранiч, панночки, час уже спати. І щоб вам якийсь пан Кмiциц iз вогняним мечем не приснився…

Сказавши це, пан Володийовський пiднявся з лави й уже намiрився iти, але заледве зробив крок до дверей, коли враз зчинився галас у сiнях i якийсь пронизливий голос зарепетував за дверима:

– Гей там! На милiсть Божу! Вiдчиняйте швидше, хутко!.

. Дiвчата перелякалися не на жарт. Пан Мiхал кинувся до шаблi, що висiла на одвiрку, але не встиг ще з нею повернутися, як Терка вiдсунулася й у кiмнату ступив невiдомий чоловiк, котрий упав до нiг лицаря.

– Рятуйте, пане полковнику!.. Панночку викрали!..

– Яку панночку?

– У Водоктaх.

– Кмiциц! – вдарив у поли пан Володийовський.

– Кмiциц! – заверещали дiвчата.

– Кмiциц! – повторив посланець.

– А хто ти такий? – спитав пан Мiхал.

– Я бурмiстр iз Водоктiв.

– Ми його знаемо! – вимовила Терка. – Вiн дьоготь для вашоi милостi возив.

З-за печi вилiз старий заспаний Гаштовт, а в дверях з’явилися двое помiчникiв пана Володийовськогo, котрих галас заманив до покою.

– Сiдлайте коней! – наказав пан Мiхал. – Один хай до Бутримiв вирушае, а другий коня менi подае!

– У Бутримiв я вже був, – застерiг бурмiстр, – бо до них найближче.

Це вони мене до вашоi милостi послали.

– Коли панночку викрали? – спитав полковник.

– Щойно. Там ще челядь рiжуть. Я ледь до коня добiг. Старий Гаштовт протер очi. – Що? Панночку викрали?

– Саме так. Кмiциц ii захопив! – пiдтвердив пан Володийовський. – Я вирушаю на пiдмогу!

Сказавши це, парубок звернувся до посланця:

– Рушай до Домашевичiв, – наказав вiн, – хай iз мушкетами iдуть!

– А ви, кози! – гримнув раптом дiдуган на доньок.

– Ану, кози! Всi на село, будити шляхту, хай шаблi хапають! Панночку викрав пан Кмiциц. Що ж це таке?.. Боже, рятуй! Розбiйник, баламут. Що ж це таке?

– Гайда всiх будити, – нагадав пан Мiхал, – буде швидше. Ходiть уже! Конi, чую, вже е.

Вже за хвилину вiн сидiв на конi, а з ним двое помiчникiв: Огарок i Сируць.