Потоп. Том II

Тому коли зайшли до хати, вiн сiв на тапчанi й, узявшись у боки, став пильно зазирати в очi дiдугановi, вiдтак спитав:

– Пане Кемлич! А де моi конi?

– О, Ісусе! О, мiй солодкий Ісусе! – застогнав стариган. – Люди Золотаренка забрали, побили нас, поранили, розсiяли, гнали шiстнадцять миль, заледве вiд них утекли. О, Матiр Божа! Ми нi вашоi милостi, нi партii вже не могли знайти. Загнали нас аж сюди, в цi бори, на траву та голод, до цiеi халупи, до цього багна. Бог милосердний, що ваша милiсть живi та здоровi, хоч i бачу, що пораненi.

Може б, перев’язати, цiлющого зiлля прикласти. А тi моi сини пiшли пнi вiдвалити i згинули. Що тi шельми там роблять? Готовi дверi вивалити, щоб до меду дiстатися. Голод тут i холод – бiльше нiчого! Грибами живемо, але для вашоi милостi знайдеться що випити та перекусити. Тих коней нам вiдiбрали, захопили. Немае про що говорити! І нас служби у вашоi милостi позбавили. Кусня хлiба на старостi немае, хiба нас ваша милiсть притулить i знову на службу прийме.

– Може й таке трапитися, – погодився пан Кмiциц.

Аж тут увiйшли два сини старого: Кoсмa та Дам’ян, близнюки, великi чолов’яги, незграбнi, з величезними головами, порослими цiлком безмiрно густим i твердим, як щетина, волоссям, нерiвним, таким, що стирчить з-за вух, творить вихори та фантастичнi чуби на черепах. Увiйшовши, зупинилися бiля дверей, бо у присутностi пана Анджея сiсти не смiли.

– Льох вiдвалили, – повiдомив Дам’ян.

– Гаразд, – втiшився старий Кемлич, – пiду принесу меду.

Тут вiн багатозначно глянув на синiв.

– А тих коней люди Золотаренка забрали, – зауважив вiн iз натиском i вийшов iз примiщення.

Пан Кмiциц дивився на двох гультiпак, котрi стояли пiд дверима, наче сокирою з товстих пнiв витесанi, й ураз спитав iх:

– Що ви тепер робите?

– Конi беремо! – сказали хором близнюки.

– У кого?

– У кого доведеться.

– А найбiльше?

– В Золотаренка.

– Це добре, у ворогiв можна брати, але якщо i в своiх берете, то ви пройдисвiти, а не шляхта. Що з цими кiньми робите?

– Батько в Пруссii продае.

– А у шведiв траплялося вiдбирати? Це ж тут десь недалеко шведськi команди стоять? Бачили шведiв?

– Бачили.

– На самотнiх нападали чи на малi зграi? А коли захищалися, що ви тодi?

– Били.

– Ага! Ви били! Отже, маете свiй рахунок i в Золотаренка, i в шведiв, я впевнений, що з рук не зiйшло б, якби ви iм у руки втрапили?

Кoсмa та Дам’ян мовчали.

– Небезпечний ведете промисел, що бiльше гультяям, нiж шляхтi, пасуе.