Потоп. Том II

Але Юзва гукнув жовнiрiв, котрi залишилися перед сiньми:

– Сюди! Хапай! Тримай!

Пiсля чого обернувся до пана Анджея:

– Таки попався, шибенику, зраднику! Саме втiлення диявола! Раз вислизнув iз моiх рук, а тепер до шведiв переодягнений прямуеш? Ось такий Юда, кат чоловiкiв i жiнок? Я вас маю!

Сказавши це, вхопив за карк пана Анджея, а той хапнув його. Але до цього вже два молодi Кемличi, Кoсмa та Дам’ян, схопилися з лавки, сягаючи розпатланими головами аж до стелi, i Кoсмa спитав:

– Батьку, битися?

– Битися! – наказав старий Кемлич, виймаючи шаблю.

Нараз дверi розчахнулися i жовнiри Юзви ввалилися в примiщення. Але тут же за ними, майже на iхнiх потилицях, звалилася челядь Кемличiв.

Юзва хапнув за потилицю лiвою рукою пана Анджея, а в правiй тримав уже голу рапiру, вчиняючи нею навколо себе вихор i блискавицi. Але пан Кмiциц, хоч такоi нелюдськоi сили не мав, вхопив його також немовби клiщами за горло. Очi Юзви викотилися з орбiт, вiн намагався ефесом своеi рапiри розбити руку суперника, але не встиг, бо його першим пан Кмiциц рукiв’ям своеi шаблi оглушив.

Пальцi Юзви, що тримали потилицю супротивника, вiдразу ж ослабли, сам вiн захитався i назад завалився вiд удару. Пан Анджей його ще пiдштовхнув, щоб мати поле для маневру, i з усього розмаху в обличчя шаблею огрiв. Юзва упав навзнак, як дуб, черепом ударившись об пiдлогу.

– Бий! – скомандував пан Кмiциц, в якому вiдразу прокинувся давнiй забiяка.

Але не було потреби заохочувати, бо в кiмнатi вже кипiло, як у горщику. Два молодi Кемличi сiкли шаблями, а часом буцали головами, як два бики, кладучи за кожним ударом по людинi на землю. Тут же за ними наступав дiдуган, присiдаючи щомитi аж до землi, примружуючи очi та висуваючи щохвилини шаблюку з-за плечей синiв.

А Сорока, котрий найбiльше звик до бiйок по корчмах i в тiснотi, завдавав найбiльших втрат. Вiн так зблизька напирав на супротивникiв, що вiстрям не могли його досягти, стрiльнувши в юрбу з пiстолiв, тепер товк по головах iхнiми ж рукiв’ями, розчавлюючи носи, вибиваючи зуби й очi.

Челядь пана Кемлича i два жовнiри пана Кмiцица поспiшили на допомогу своiм панам.

Вир бiйки перекинувся вiд столу в iнший кiнець свiтлицi. Ляуданцi захищалися запекло, але вiдколи пан Кмiциц, скинувши Юзву, стрибнув у гущину i зараз же розпластав другого пана Бутримa, перемога стала схилятися на його бiк.