Потоп. Том III

– Якби наш князь був живий, – зiтхав пан Скшетуський, – iнша доля була б у Речi Посполитоi. Козацтво було б стерте, Заднiпров’я належало б нам, а швед знайшов би свого гробаря. Бог зробив, що хотiв, аби за грiхи нас покарати.

– Лише б Бог у пановi Чарнецькому оборонця воскресив! – видихнула княгиня Гризельдa.

– Так i буде! – пожвавився пан Володийовський. – Як наш князь iнших панiв наголову розбивав, так i вiн зовсiм на iнших полководцiв несхожий. Знаю я обох панiв коронних гетьманiв i пана гетьмана литовського Сапегу.

Великi це воiни, але в пановi Чарнецькому е щось екстраординарне, можна сказати, орел, а не людина. Нiби ласкавий, а всi його бояться, ба, навiть пан Заглобa часто про своi вибрики при ньому забувае. А як вiйсько веде! Як шикуе! Неможливо собi уявити! Не iнакше, як видатний воiн з’явився в Речi Посполитiй.

– Чоловiк мiй, котрий його полковником знав, ще тодi славу йому передрiкав, – додала княгиня.

– Подейкують навiть, що й дружину в нашiй садибi мав би шукати, – вставив i свiй грiш пан Володийовський.

– Не пригадую, щоб про це була мова, – задумалася княгиня.

Як же вона могла пригадати, якщо нiколи нiчого такого не було, бо пан Володийовський таким чином хитро хотiв повернути розмову на матримонiальнi справи, щоб про панну Ганнусю Борзобагату щось дiзнатися, адже прямо питати про це вважав непристойним, занадто фамiльярним у присутностi княгинi. Але викрутас не вдався. Княгиня знову повернулася до згадок про свого чоловiка i козацьких воен, тому субтильний лицар подумав: «Немае Ганнусi, може, навiть Бог зна скiльки рокiв!» І бiльше про неi не згадував.

Мiг також розпитати офiцерiв, але його думки були зайнятi й чимось iншим. Щодня роз’iзди повiдомляли, що шведи щораз ближче пiдходять, тому готувалися до захисту. Пани Скшетуський i Володийовський одержали обов’язки на мурах як офiцери, про шведiв, i вiйну з ними обiзнанi. Пан Заглобa дух пiдiймав i розповiдав про цього ворога, якого дотепер не знали, а було таких мiж захисниками Замостя багацько, тому що шведи до цього мiста ще не доходили.

Пан Заглобa близько з паном старостою калуським хутко зiйшовся, i той безмiрно його полюбив i в усьому до нього звертався, особливо що й вiд княгинi Гризельди чув, як свого часу сам князь Ярема пана Заглобу вихваляв i vir incomparabilis[3 - Vir incomparabilis (лат.) – незрiвнянний.] називав.