Потоп. Том III

Дух вiйська впав, солдат не мав що iсти, а ворог тiльки мiцнiв.

Шведський Александр, котрий обiцяв по всьому свiту гнатися, хоч би й до татарських степiв, за польським Дарiем, не про подальшу гонитву, а вже про власний порятунок був змушений тепер думати.

– Сяном можна повернутися до Сандомирa, звiдтiля Вiслою до Варшави та до Пруссii, – радив Вiттемберг. – Таким чином знищення уникнемо.

Дуглас аж за голову схопився:

– Стiльки перемог, стiльки зусиль, така велетенська пiдкорена краiна, i повертатися з порожнiми руками нам доводиться!

Вiттемберг на це зауважив:

– Мае ваша гiднiсть якусь пораду?

– Не маю! – розвiв руками Дуглас.

Король, котрий до того часу мовчав, пiдвiвся, даючи зрозумiти, що засiдання закiнчилося, i промовив:

– Наказую вiдступати!

Бiльше того дня вiд нього не почули жодного слова.

Барабани загуркотiли i сурми заграли у шведському таборi. Звiстка, що наказано вiдступати, поширилася в одну мить iз кiнця в кiнець.

Сприйняли ii вигуками радощiв. Адже замки та фортецi ще були в руках шведiв, у них чекали на воiнiв вiдпочинок, iжа та безпека.

Генерали та жовнiри взялися настiльки ретельно готувати вiдступ, що така стараннiсть, як зауважив Дуглас, iз ганьбою межувала.

Самого Дугласa послав король в авангардi, щоб важкi переправи лагодив та лiси прорiджував. Незабаром за ним рушило й усе вiйсько, вишикуване, як до бою. Фронт гармати заслоняли, всерединi пiдводи обозу, по флангах iшла пiхота.

Вiйськова амунiцiя та намети пливли рiкою на човнах.

Усi цi заходи не були зайвими, бо як тiльки табiр вирушив, в ар’ергардi побачили, що переслiдують iх польськi вершники i з того часу майже нiколи не втрачали iх iз своiх очей. Пан Чарнецький постягав усi хоругви, всi навколишнi партii, попросив пiдмогу в короля i йшов назирцi. Перший нiчлiг у Пшеворську був водночас i першою тривогою. Польськi загони пiдiйшли настiльки близько, що кiлька тисяч пiхоти разом iз гарматами були змушенi проти них повернути.

Спочатку король навiть подумав, що пан Чарнецький справдi наступае, але той, за своiм звичаем, посилав лише загони за загонами. Тi ж нападали, вчиняли рейвах i негайно вiдступали. Аж до ранку вiдбувалися такi вибрики, галас збурював нiч, для шведiв безсонну.

І весь похiд, усi наступнi ночi та днi були на неi схожi.