Прекрасні й приречені

Обличчя вихором кружляли довкола нього, калейдоскоп дiвчат, страшних, як грiх – занадто повних, занадто худорлявих, але вони пливли осiннiм повiтрям на крилах власних теплих i пристрасних зiтхань, пролитих у нiч. Хоча, попри iхню вульгарнiсть, вони здалися йому примарно i невловно таемничими. Вiн обережно вдихнув, втягуючи в легенi запах парфумiв i не дуже приемний сморiд рiзного тютюну. Вiн вловив погляд смаглявоi красунi, яка сидiла одна в таксi. Приглушене свiтло ii очей натякало на нiч i фiалки, тож на хвилину вiн повернувся у напiвзабутий спогад давнього вечора.

Два молодi гебреi пройшли повз, голосно розмовляючи, обертаючи головами туди-сюди й кидаючи мимохiдь зарозумiлi погляди. Вони були одягненi у надзвичайно тiснi й не надто моднi костюми, iхнi високо застебнутi комiрцi прилягали до борлакiв, на ногах були сiрi гетри, а руки в сiрих рукавичках трималися за тростини.

Поруч пройшла розгублена старенька, затиснена мiж двома чоловiками, якi несли ii, як кошик з яйцями, розповiдаючи про дива Тайм-скверу, а розмовляли вони так швидко, що голова староi панi, яка намагалася бути неупереджено зацiкавленою, поверталася туди-сюди, нiби збурена вiтром зморщена помаранчева шкiрка.

Ентонi вловив уривок iхньоi розмови:

– Ось це – «Астор», мамо!

– Дивiться! Оголошення про перегони колiсниць…

– Ми там сьогоднi були, хiба нi?

– Боже милий!..

– Будеш хвилюватись – висохнеш, як билинка, – впiзнав вiн новомодний жарт того року, який вигулькнув десь з-поза одного з його лiктiв.

– А я йому кажу, так i кажу…

Плавний поспiх таксi бiля нього, i смiх, хриплий, немов вороняче каркання, невгавучий i гучний, вiн змiшуеться з гуркотом метро пiд ногами – i над усiм цим карусель свiтла, воно спалахуе i гасне – свiтло сиплеться перлинами, пiниться i перетворюеться на блискуче плетиво, кола й монотоннi гротескнi фiгури, якi дивовижно врiзаються в небо.

Вiн нарештi звернув в рятiвну тишу, яка темрявою вiйнула з провулка, пройшов повз пекарню, де у вiтринi десяток печених курчат оберталися знову й знову в автоматичному грилi.

З дверей вiйнуло жарким, пухким, пряним ароматом. Поруч аптека видихала запахи лiкiв, розлитоi содовоi води та приемнi пiвтони стiйки з косметикою; потiм вiн проминув китайську пральню, вона досi була вiдчинена; парка й задушлива, вона вiдгонила глевким незрозумiлим жовтуватим запахом. Усе це пригнiчувало його.