Прекрасні й приречені

Баундс сказав: «Дякую, сер!» i пiшов геть, понiсши з собою ганебний м’який комiрець, принизливий для всiх трьох господарiв, якi, одначе, могли вимагати з нього тiльки третину.

Ентонi встав пiзно й натягнув коричнево-синiй, iз молочним вiдливом халат на свою худорляву, але приемну фiгуру. Солодко позiхнувши, вiн пiшов у ванну та, увiмкнувши свiтло над туалетним столиком (у ваннiй не було вiкон), уважно i з цiкавiстю розглянув себе у дзеркалi. Мерзенне видовище, подумав вiн; вiн зазвичай так думав вранцi – сон робив його обличчя неприродно бiлим.

Вiн запалив сигарету, переглянув декiлька листiв i ранковий «Триб’юн».

Годину по тому, поголений та одягнений, вiн сидiв за столом, розглядаючи клаптик паперу, якого добув зi свого гаманця. Той був заповнений нерозбiрливими закарлюками: «Зустрiч з мiстером Ховландом о п’ятiй. Пiдстригтися. Розiбратися з рахунком Рiверса. Зайти у книжковий магазин».

І пiд останнiм рядком: «Готiвка в банку, 690$ (закреслено), 612$ (закреслено), 607$.

У самому кiнцi квапливим почерком: «Дiк i Глорiя Гiлберт на чай».

Остання нотатка викликала в нього задоволення. Його день, зазвичай схожий на медузу, безформну та безхребетну, раптом набув кiстяка мезозойських ящурiв. День упевнено й навiть бадьоро йшов у напрямку кульмiнацiйного моменту, як i належить виставi, як i належить дню. Вiн боявся того моменту, коли хребет дня зламаеться, коли вiн, нарештi, зустрiне дiвчину, коли порозмовляе з нею, а потiм проведе ii смiх до дверей, уклониться i повернеться до сумного чайного осаду i недоiдених канапок, якi почали черствiти.

Днi Ентонi поволi втрачали кольори. Вiн постiйно це вiдчував, iнколи вiн повертався до тiеi розмови, яка була мiж ним i Морi мiсяць тому. Абсурдно було думати, що це благородне, випещене вiдчуття марнування власного часу пригнiчуе його, але не можна було й вiдкидати той факт, що якийсь дивом уцiлiлий, непроханий фетиш привiв його три тижнi тому на заходi сонця в громадську бiблiотеку, де вiн набрав пiвдюжини книжок про iталiйський Ренесанс на абонемент Рiчарда Кермела.

Книжки так i лежали тим самим стосом, яким були принесенi з бiблiотеки, i той факт, що вони набирали у вазi по дванадцять центiв штрафних щоденно, нiяк iх не виправдовував. В Ентонi було декiлька годин сильноi панiки, що самого його вразило.

Головним виправданням його способу життя був, ясна рiч, постулат про беззмiстовнiсть життя.