Прекрасні й приречені

І це не викликало сумнiвiв. Їi сiрi очi блукали туди-сюди, вони завмирали, зупинялись i знову спалахували, коли вона розглядала якусь групу, потiм iз нестримною цiкавiстю переходили на iншу, а поки що Ентонi змiг сповна оцiнити всi деталi ii профiлю, чудовi живi порухи ii губ, неповторний вираз обличчя, статуру i манери, якi перетворювали ii на унiкальну квiтку серед гамузу дешевого мотлоху. Дивовижне вiдчуття того, що вона щаслива, наповнило його очi сльозами, здушило горло, його нерви напружились, а груди наповнилися сильними й хвилюючими вiдчуттями.

Раптом усе стихло. Байдужi скрипки й саксофони, немов надокучливо-скрипучi скарги дитини десь поруч, голос дiвчини в капелюшку з фiалками за сусiднiм столиком – усе поволi зникло, вiдступило, зринуло, як тiнi на блискучому паркетi, – залишилися тiльки вони вдвох, йому здавалося, що вони були вдвох, вдалинi вiд усiх, у вiчнiй тишi. Залишилася тiльки свiжiсть ii щiк, нiби прозорий спогад якихсь невловимих i непiзнаних тiней, ii рука сяяла на заплямованiй скатертинi перламутровою мушлею далеких, незаймано диких морiв…

Раптом видiння зникло, як сон, кiмната обступила його своiми голосами, обличчями, рухами, вульгарне мерехтiння ламп над головою стало реальним i зловiсним, вони вдихали й видихали повiтря з слухняним натовпом, груднi клiтки здiймалися та опускалися, вiчна беззмiстовна гра словами i фразами, жонглювання ними – все це вивернуло його почуття, оголило перед задушливим натиском життя, i ii голос долинув до нього, спокiйний, нiби видiння, яке щойно покинуло його.

– Це мое мiсце, – прошепотiла вона, – я така, як цi люди.

На мить ii слова здалися чимось уiдливим i непотрiбним, нiби iх спотворила нездоланна вiдстань, якою вона себе оточила. Вона вочевидь пожвавiшала, ii очi зупинилися на еврейському скрипалi, який рухав плечима в такт iз найпопулярнiшим фокстротом цього року.

Цi слова для тебе,

Дринь-динь-динь-динь-динь,

Лише для твоiх вух…

Вона задумалась, ii очi зупинилися на ньому i здивовано завмерли, нiби вона не сподiвалася його там побачити.

– У менi е домiшок того, що ви назвали би «дешевизною». Я не знаю, звiдки це взялось, але воно е, всi цi яскравi кольори й показна вульгарнiсть. Тут менi мiсце. Цi люди сприймали б мене такою, як я е, тутешнi чоловiки закохувались би в мене й захоплювались би мною, розумнi ж чоловiки здатнi тiльки аналiзувати й розповiдати менi, що я така через це й через те.