Прекрасні й приречені

Ентонi раптом захотiлось ii намалювати, закарбувати такою, якою вона була, бо кожна наступна мить могла змiнити ii образ.

– Про що ви думаете? – запитала вона.

– Що я не реалiст, – додав вiн. – Нi, тiльки романтики можуть шанувати те, що варто вшановувати.

Із глибини складних домислiв Ентонi формувалося розумiння, яке не було анi атавiстичним, анi заплутаним, позбавлене всiляких фiзичних ознак, успадковане вiд романтикiв багатьох поколiнь, що те, як вона розмовляе i ловить його погляд, i повертае свою прекрасну голiвку, зворушуе його так, як нiщо не зворушувало ранiше.

А це всього-на-всього формувалась оболонка ii душi. Вона була сонцем, променистим i величним, що поглинае свiтло й накопичуе його, щоб в одну мить вiчностi вилити його в поглядi, в уривку фрази на ту його частину, яка плекала всю красу i всю iлюзiю.

Роздiл ІІІ

Знавець поцiлункiв

Ще з молодших курсiв, обiймаючи посаду редактора «Гарвард Крiмсон», Рiчард Кермел вiдчув бажання писати. Але на старших курсах вiн десь пiдхопив славнозвiсну iдею, що деякi люди народженi для «служiння», i що прийшли вони у свiт, аби здiйснити примарне i сумне щось, за що iм сповна буде повернено у кращому свiтi, чи принаймнi окупиться особистою сатисфакцiею вiд прагнення кращого добробуту для максимальноi кiлькостi людей.

Цей дух давно збурював коледжi Америки. Починалося все, зазвичай, з незрiлих i сприйнятливих першокурсникiв, iнколи ще зi старших класiв. Вiдомi своею емоцiйною акторською грою, успiшнi проповiдники цього культу гастролювали унiверситетами та, iнколи просто залякуючи довiрливу паству, iнколи притупляючи природний iнтерес i допитливiсть розуму, якi, властиво, е пiдгрунтям освiти, зводили неблагонадiйну загрозу грiха до дитячоi злочинностi i всюдисущоi «жiночоi загрози».

Цi лекцii вiдвiдувала зiпсована молодь, щоби повеселитись i пожартувати, або довiрливi учнi, якi могли проковтнути солодку пiгулку, яка, може, й була би нешкiдливою, якби ii прописали фермерським жiнкам чи благочестивим аптекарям, але для «майбутнiх лiдерiв нацii» вона була просто згубною.

Цей спрут виявився достатньо сильним, щоб запустити своi звивистi мацаки в Рiчарда Кермела. За рiк пiсля закiнчення унiверситету вiн потягнув його в нетрi Нью-Йорка, де вiн подався, разом iз якимись спантеличеними iталiйцями, в секретарi «Асоцiацii допомоги молодим iноземцям». Там вiн пропрацював бiльше року, поки монотоннiсть не почала йому надокучати.