Прекрасні й приречені

Спершу вiн стояв, але в мiру того, як розповiдь його тiтки розросталася (тут викладено лише половину ii, зважаючи на вiдступи про молодiсть душi Глорii та власнi душевнi хвилювання мiсiс Гiлберт), вiн притягнув стiлець i мужньо чекав, поки ii кидало вiд слiз до повноi безпорадностi в океанi життя Глорii.

Коли вона дiйшла до опису останнього року розповiдi про незлiченнi недопалки, розкиданi по всьому Нью-Йорку в попiльничках таких закладiв, як «Опiвнiчнi фiглi» чи «Приватний клуб Джустiни Джонсон», вiн кивав спершу повiльно, потiм швидше i швидше, а коли ii голос напруженим стакато вийшов на фiнiшну пряму, його голова загойдалася, немов на пружинцi, вгору-вниз, кумедно, нiби в ляльки, не висловлюючи абсолютно нiчого.

Направду, минуле Глорii було давньою казкою для нього. Вiн слiдкував за нею поглядом журналiста, оскiльки одного дня збирався написати про неi. Тепер його iнтерес був суто сiмейним. Особливо його цiкавило, хто такий Джозеф Блокмен, з яким вiн бачив ii декiлька разiв, i хто тi двое дiвчат, з якими вона постiйно бувае, «ця» Рейчел Джерел i «ця» мiсiс Кейн – безумовно, мiсiс Кейн не була з тих жiнок, з якими Глорii варто було спiлкуватись!

Але момент було втрачено.

Мiсiс Гiлберт саме видерлася на вершину експозицii, щоби стрiмко ковзнути вниз по трамплiну кульмiнацii. Їi очi були схожi на блакитне небо, видиме крiзь круглi червонi шиби. Губи ii тремтiли.

Раптом дверi вiдчинилися, пропускаючи в кiмнату Глорiю i двох щойно згаданих ледi.

Двi молодi жiнки

– Вiтання!

– Як вашi справи, мiсiс Гiлберт?

Мiстеру Рiчарду Кермелу презентували мiсiс Кейн i мiсiс Джерел.

«Це – Дiк» (смiх).

– Я стiльки про вас чула, – сказала мiсiс Кейн голосом, середнiм мiж смiхом i хихотiнням.

– Як ся маете? – сором’язливо додала мiсiс Джейн.

Рiчард Кермел намагався рухатися так, щоб його фiгура здавалася кращою. Вiн розривався мiж вродженою сердечнiстю i тим фактом, що вважав цих дiвчат простолюдинками з якоiсь ферми.

Глорiя зникла у своiй спальнi.

– Прошу, сiдайте, – засяяла мiсiс Гiлберт, яка вже стала бiльше схожа на себе. – Роздягайтеся.

Дiк злякався, що вона зробить якусь ремарку про древнiсть iхнiх душ, але його докори сумлiння повнiстю розчинилися в допитливостi письменника.

Мюрiел Кейн походила iз сiм’i з Іст-Оранджа, яка зараз швидко наживала статки. Вона була скорше невисока, нiж маленька, ii форми зухвало коливалися мiж пухкiстю та округлiстю. В неi було чорне, акуратно вкладене волосся.