Прекрасні й приречені

Оскiльки вона була напрочуд скромною дiвчиною, то вирiшила дiйти додому й там зашити ii, але спущена панчоха так надокучала iй, що вона не могла бiльше цього терпiти. Отже, дiйшовши до вежi Цнотливостi, вона зупинилась i грацiйним жестом пiдняла спiдницю – i варто вiддати iй належне, зовсiм трошки – щоби поправити пiдв’язку.

У той час нiби могутня велетенська рука потягнула новоспеченого послушника монастиря святого Вольтера просто до вiкна на самiй горi вежi. Вiн перехилявся бiльше та бiльше, поки раптом один iз каменiв поповз пiд його вагою, а потiм iз шурхотом випав iз кладки – i спершу вниз головою, потiм догори п’ятами, а потiм широкими i вражаючими обертами шевалье О’Кiф попрямував до твердоi землi й вiчного прокляття.

Терезу так засмутив цей випадок, що вона стрiмголов побiгла додому i впродовж протягом десяти рокiв кожного дня проводила годину за молитвою про душу ченця, чиi обiтницi зламались одномоментно з шиею того недiльного надвечiр’я.

А шевалье О’Кiфа, якого запiдозрили в самогубствi, не поховали у святiй землi, а закопали в найближчому полi, де вiн, поза сумнiвом, покращив якiсть грунту на багато прийдешнiх рокiв.

Такою була передчасна кончина дуже хороброго й галантного джентльмена. Що скажеш, Джералдiно?

Але Джералдiна, яка давно загубила нитку оповiдання, змогла тiльки лукаво посмiхнутись i погрозити йому вказiвним пальцем, повторюючи свое рятiвне i всеохопне:

– Божевiiiiiiльний, – сказала вона, – ти просто божевiiiiiльний!

Вона гадала, що його худе обличчя було добрим, а очi – лагiдними.

Вiн подобався iй, бо не був зарозумiлим, як тi чоловiки, яких вона бачила в театрi, та й взагалi не хотiв вирiзнятися. Яка дивна, беззмiстовна iсторiя! Але iй сподобалася частина про панчоху!

Пiсля п’ятого коктейлю вiн поцiлував ii, i так, помiж жартiвливими пестощами й напiвстримуваним горiнням пристрастi, вони провели ще годину. О пiв на п’яту вона повiдомила, що мае призначену зустрiч, i зникла у ваннiй, щоби поправити зачiску. Вiдмовившись вiд запропонованого таксi, вона завмерла на хвилину у дверях.

– Ти ще одружишся, – наполягала вона, – от побачиш.

Ентонi бавився старим тенiсним м’ячем. Декiлька разiв вiн м’яко стукнув ним по пiдлозi перед тим, як уiдливо вiдповiсти:

– Ти маленька дурепка, Джералдiно.

Вона зухвало усмiхнулась.

– О, справдi? Закладiмося?

– Це теж не дуже розумно.

– О, не дуже? Але я закладаюся, що не мине й року, як ти одружишся.

Ентонi сильно стукнув м’ячем об пiдлогу.